Неділя 2-га по Зісланні Святого Духа

---

Мт. 4, 18-23
І ті негайно кинули сіті й пішли за ним

Зіслання Святого Духа стало моментом народження і самостійної діяльності Христової Церкви – першої християнської спільноти, створеної з апостолів і тих, що увірували в Ісуса. У першу неділю після Зіслання Святого Духа Церква традиційно вшановує всіх святих, тобто тих християн, котрі, особливо у перші три століття і в подальшій історії Церкви, зміцнювали її прикладом життя, принесли щедрі плоди Святого Духа у своєму духовному житті – непохитної віри, щирої любові, терпеливості і вірності Богові аж до смерті.

У цьому контексті Церква у другу неділю після Зіслання Святого Духа читає уривок Євангелія про покликання перших апостолів. Чому саме цю тему пропонується до роздумів у цю неділю? Метою цього є пригадати нам, що наше життя ми отримали від Бога, а не лише від батьків. Покликавши нас до життя у цьому видимому світі, Бог кличе нас до чогось більшого, до набагато вищої мети – життя вічного. Щоб здійснити цю основну мету людського життя, ми повинні постійно пам’ятати, що наше життя не може зводитися чи обмежуватися тільки до справ матеріальних, до потреб нашого тіла. Перше місце у житті християнина мають займати справи духовні, здобути життя вічне. Тобто у житті має бути певний лад – добро душі має переважати над добром тіла, а справи вічності над справами земними.

Здобуваючи матеріальне чи духовне добро, людина не повинна затримувати його тільки для себе, а ділитися ним з іншими, зміцнювати ним ближніх. Подібно апостоли прийняли науку від Ісуса і проповідували її іншим народам.

Покликання апостолів нагадує нам істину, що то Бог покликав до життя кожну людину, тому людина повинна старатися будувати своє життя за Божим законом і з допомогою Божих засобів вирішувати різні життєві проблеми. Згадуючи цю істину, варто запитати себе, чи пам’ятаю я, що життєва дорога, це не тільки мій особистий вибір, а на ній потрібно шукати також Бога і Божу волю щодо себе, як ключ до щасливого життя.

Роздуми про покликання Ісусом апостолів пригадують нам, що у вирішенні різних життєвих справ, ми повинні покладати надію не тільки на власні сили і можливості, а вчитися співпрацювати з Богом і покладати надію на Бога у молитві для їхнього успішного вирішення. Працюючи над вирішенням різних життєвих справ, обов’язків, треба мати на увазі ще одну правду, що нашим життям керуємо не тільки ми, і його успіх залежить не лише від наших планів і старань, а залежить також від Божої волі і провидіння. Тому у вирішенні певних проблем їхні причини потрібно шукати не тільки в людській площині, а також у площині духовній, у стані душі і її зв’язку з Богом.

Отож для щасливого життя, успішного вирішення різних життєвих справ, проблем потрібно враховувати такі речі:

- життя кожної людини походить від Бога і для кожної людини Бог має свій план, життєву дорогу, хоче здійснити через неї якесь добро у світі. Тому християнин повинен старатися узгоджувати свою волю з волею Божою.

- у здійсненні життєвих обов’язків, вирішенні проблем потрібно використовувати молитву особисту, церковну, Святі Тайни, керуватися не тільки людськими засадами, принципами, а також правилами релігійними – духом віри, Божими заповідями.

- коли ми щось не розуміємо у житті, не вирішуються якісь справи, через це життя не втрачає сенсу, не позбавляє людину її гідності, бо метою і сенсом людського життя є не життєве становище чи достаток, а Господь Бог, який завжди любить і розуміє нас.

Мати з сином зібрались в кіно. Хлопчик давно просив про це і зараз дуже радів в очікуванні цієї події. Мама взяла гроші на квитки і ще, можливо, на морозиво. Вони сіли в машину і поїхали. Коли машина зупинилась на світлофорі, мама побачила на тротуарі жебрака. Раптом почула в душі голос: „Віддай йому всі гроші, що маєш зараз”. Жінка намагалась сперечатись з цією думкою, вона ж пообіцяла синові похід в кіно. Але голос був настійливим: „Віддай всі гроші”. „Я можу дати половину і син піде в кіно сам, а я почекаю його біля кінотеатру”, - переконувала сама себе. Але в голові звучало те ж саме: „Віддай всі гроші”. У неї не було часу пояснювати це синові. Вона зупинила машину, вийшла і віддала гроші, що мала при собі, жебраку. „Бог існує і ви зараз довели мені це, - сказав жебрак. Сьогодні у мене день народження. Мені було сумно і соромно просити милостиню. Я вирішив не просити - якщо Бог існує, Він сам зробить мені подарунок”.

Покликання людини - це чути голос Божий в собі і відгукуватися на нього. І це покликання може бути не тільки у цілковитій жертві себе у священстві або монашестві, але і в щоденному житті. Як в житті апостолів Петра і Андрія, так і в життя кожної людини приходить Господь. Потрібно лише мати відкрите серце і щире бажання піти разом з Ісусом Христом у подорож до країни щасливого і вічного життя. Амінь.

о. Михайло Чижович, редемпторист