Неділя 7-ма по Зісланні Святого Духа

---

Мт 9, 27-35.
А як вони виходили, приведено до нього німого, що був біснуватий

Коли ми читаємо Новий Завіт, то у нас може виникнути переконання, що деякі події, описані на сторінках Євангелія, це вже історія, спогад, який належить до минулого, і не має безпосереднього відношення до сучасного життя. Але така думка є помилкова.

Стан духовного життя теперішніх християн показує сумну річ, що дух німоти існував не лише за часів Ісуса, а він поневолює людей навіть сьогодні. Не тільки німоти тілесної, але також і німоти духовної. Хтось можливо здивується цій думці і спитає, а як це можливо? Можливо з простої причини, що ми живемо на тій самій землі, на якій жив Ісус і його сучасники, під тим самим небом, той самий злий дух діє на нас сьогодні, який завдавав шкоди людям тоді.

Серед віруючих людей нажаль є частина таких, котрі зводять своє духовне життя лише до рівня обв’язку, поставлення галочки в списку виконаний подій дня. Коли особа є охрещена, але поглинута житейськими клопотами, не живе за Божими заповідями, не звертає таким чином своєї уваги, думки до Бога у щоденному житті, а думає про себе і свої земні потреби, це і є один із проявів духовної німоти. Іншим прикладом цього є невідповідна поведінка таких осіб на молитві чи в Святих Тайнах, яка не відповідає Христовому духові.

Те, що особа є присутня на Богослужінні чи бере участь у Святій Тайні, ще не означає, що її душа розмовляє, зустрічається з Богом. Коли хтось, наприклад, приступає до сповіді і мовчить, нічого не говорить, бо не приготувався до сповіді, або страх опанував його, чи така постава не є проявом духа німоти і наслідком духовної сліпоти, наслідком недбалості, байдужості, лінивства, нетерпеливості, малодушності. Бо якщо особа боїться відкрити Богові правду про себе, про стан своєї душі, це означає, що вона ще не пізнала Його, не пізнала велич Божої любові, її душа перебуває у темряві, духовній сліпоті. Хто пізнав Бога, той радо старається спілкуватися з Ним, відкривати свою душу для оздоровлення і наповнення Божими дарами.

Коли заглянемо у життя молитви, то побачимо подібну ситуацію. Якщо людина молиться устами, це ще не означає, що її душа розмовляє з Богом. Особа може вимовляти устами побожні слова, але якщо в них не буде духа віри, надії і любові, покори і довір’я Богові, така молитва залишиться безплідною, гарними фразами, позбавленими сили і значення. Потвердженням цього є слова Христа: „Народ цей устами мене почитає, серце ж їхнє далеко від мене” (Мр. 7, 7).

Духовне життя християн часто не приносить бажаних плодів, або навіть є безплідне через те, що їхня душа не зустрічається, не розмовляє з Богом на молитві, а тим самим не просить Бога про потрібні дари. А хто не просить, той і не отримає того, чого шукає. Христос виразно окреслив успішність духовного життя словами: „Просіть, і дасться вам; шукайте, і знайдете; стукайте, і відчинять вам. Кожний бо, хто просить, одержує; хто шукає, знаходить; хто стукає, тому відчиняють”. (Мт. 7, 7-8).

Один віруючий, але в духовному плані байдужий чоловік мав дуже побожну жінку. І кожного разу, коли вона у неділю чи свято йшла до Церкви, він говорив їй: „Помолися там і за мене”. Таким чином заспокоював себе і свою совість. І ось одного разу, коли жінка пішла до Церкви на богослужіння, чоловік приліг відпочити і заснув. Йому приснився сон, що він стоїть разом зі своєю жінкою біля небесних воріт. Він сильно вхопився за її руку і промовив: „Тепер підемо разом!” Але святий апостол Петро відчинив двері і, повернувшись до жінки, сказав: „Ти можеш увійти, але без чоловіка”. І вона раптом віддалилась від нього і зникла за дверима, які зачинились перед ним. Нещасний чоловік залишився сам перед брамою. Від страху прокинувся зі сну і дуже зрадів, переконуючи себе, що це тільки сон!

Добре, що це був сон, але з таких снів кожен християнин повинен робити серйозний висновок і рішучу постанову поправи, щоб коли прийде кінець життя, перед нами не зачинилася брама неба, а замість неї не відчинилася брама пекельної безодні. Щоб цього не сталося, кожен християнин повинен старатися звертати до Бога своє тіло і душу, молитися устами і серцем, наповнювати свою молитву глибоким духом віри і надії на Бога, щоб могти краще пізнавати Бога, вповні відкрити перед Ним своє серце і з любові довіритися йому. Тільки таке духовне життя і така молитва можуть допомогти людині отримати від Бога потрібні ласки, змінити на краще своє життя і надійно захистити себе від ворожого впливу злого духа.

Тож молімося серцем і устами, хай щира молитва, Богу мила, возноситьсь з нашої душі до небес, буде швидко почута і вислухана Богом і принесе нам щедрі Божі дари: душевний спокій, розуміння і підтримку у дорозі до Бога, до Царства Небесного. Амінь.

о. Михайло Чижович, редемпторист