Неділя 9-та по Зісланні Святого Духа

---

Мт. 14, 22-34
Човен уже був посеред моря і його кидали хвилі

Господи, за що мені це, доки це буде тривати, як нам позбутися цього, як звільнитися з тої проблеми? Таку реакцію можна почути від людей на різні життєві труднощі, випробування, особливо складні, які трапляються у їхньому житті: фізичні, духовні, моральні. Висловлюючи свої незадоволення життєвими проблемами, люди часто шукають їхньої причини, але шукають не в собі, а поза собою, в різних обставинах, особах. Причина звичайно відіграє важливу роль у вирішенні проблеми, вона допомагає успішніше їх вирішити, але виявлення причини не вирішує усієї справи. Потрібна ще особиста праця людини: фізична або духовна.

Скільки б людина не жалілася, не нарікала у своїх труднощах, проблемах, нічого від цього в житті не зміниться, справа не вирішиться. Давньокитайський філософ Конфуцій ще у п’ятому столітті до нашої ери так висловився про людські проблеми: „Краще запалити одну свічку, ніж усе життя проклинати темряву”. Висловлюючи свій жаль, незадоволення різними життєвими проблемами, така особа з однієї сторони виявляє свій внутрішній біль, а з іншої сторони хоче виправдати, захистити себе, визнати себе несправедливо скривдженою. Якщо таке незадоволення своїм життям особа виявляє під час молитви, то такою поведінкою підсвідомо звинувачує Бога у своїх нещастях. Таким чином особа не хоче згодитися з Божою волею, шукати духовного добра, а ставить себе вище від Бога, віддаляється від Бога і цим позбавляє себе можливості віднайти щастя у житті, рівновагу і спокій духа.

Якщо християнин старається жити за Божими законами, це не означає, що в його житті все буде тільки добре і ніколи не буде жодних проблем. В одній із своїх наук Ісус сказав про це так: „Горе світові від спокус. Воно й треба, щоб прийшли спокуси”(Мт. 18, 7).

Боротьба апостолів з бурею на морі і порятунок їх Ісусом потверджують згаду вище правду. Перед бурею апостоли бачили різні чуда, чудесні оздоровлення, які вчинив Ісус, зокрема чудесне розмноження п’яти хлібів, однак Він допустив це випробування на апостолів, щоб випробувати і зміцнити їхню віру. Якщо в нашому житті стаються випробування у вигляді складного вирішення життєвих справ, різкого погіршення життєвого становища чи хвороб, Бог допускає це для певного нашого добра.

Метою випробувань є найперше наш духовний зріст, щоб ми не забували про потребу Бога, захист перед можливими майбутніми труднощами, приготування до них. Це також нагода навчитися мудрості у житті, глибше пізнати і зрозуміти правди віри.

Вирішення різних життєвих проблем залежить від нашого підходу до них, способу сприйняття, чи як щось вороже нам, суперечне нашій волі, чи як нагоди здобути якесь добро. Випробування, це не тільки, покута, кара за гріхи. Вони можуть бути для нас доброю нагодою чогось нового навчитися, щось пізнати чи глибше зрозуміти у житті, стати приготуванням і захистом на майбутнє, зробити позитивний вплив на стан нашої душі.

Будь-які випробування потребують конкретної і наполегливої праці. Хто справді дбає про своє духовне життя, той буде прикладати зусилля, щоб знайти з Божою допомогою вирішення життєвих трудностей, а хто не переймається занадто станом своєї душі, той буде жалітися і нарікати на різні життєві невигоди, виявляти у всьому своє незадоволення. Давньогрецький філософ Сократ так висловився про це: „Хто хоче працювати, той шукає можливості, а хто не хоче – шукає причину”.

У Лондоні, в домі одного багача, на смертній постелі лежав молодий син. Він раптово і небезпечно захворів. Хвилини його життя були пораховані. Біля нього зібрались батько, мати, родина і друзі. На жаль, в цьому домі не було місця для релігії. Батько нахилився над умираючим сином і запитав: „Може, чогось тобі потрібно, сину?” А син тихо прошепотів: „Тату, моліться!” „Молитися?” Та батько ніколи не молився. Він навіть не знав, що таке молитва. Тому безпорадно споглянув на вмираючого сина, відтак на присутніх і запитав: „Чи може є тут хтось, що вміє молитися?” Ніхто не відізвався. Батько знову нахилився над сином: „Сину, а може, крім того, тобі ще щось потрібно?” Син легко хитнув головою і промовив останні слова: „Тату, моліться!”, - а після цих слів глибокий віддих і син відійшов перед престол Того, до Якого ніколи не молився.

У земному житті людини були, є і будуть випробування. Однак не потрібно боятися випробувань, треба боятися неготовності до них, щоб коли вони прийдуть, ми були готові боротися з ними і перемагати їх, аби диявол не зміг через нашу неготовність легко заволодіти нашою душею і не зруйнував через гріх наш зв’язок з Богом, не позбавив нас Божої опіки і благословення. Амінь.

о. Михайло Чижович, редемпторист