Успіння Пресвятої Богородиці

---

Лк. 10, 38-42, 11, 27-28
Щасливі ті, що слухають слово Боже і зберігають його.

Наближається до кінця черговий літургічний рік. Для когось він був часом досягнень, здобутків, успіхів у житті, а для інших часом випробувань, тяжкої боротьби, а можливо і якихось втрат. Але для всіх нас українців цей рік став особливим в нашій історії, позначений „революцією гідності”, яка запишеться в історії України, як ще один радикальний крок на дорозі до справжньої незалежності, до об’єднання нашого народу в одну єдину націю, могутню державу.

При завершенні цього літургічного року нас зустрічає Пресвята Богородиця у своєму чудовому празнику Успіння. Постать Божої Матері і приклад її життя можуть допомогти нам оцінити цей рік і пройдений шлях нашого життя не тільки по-людськи, а також Божими очима, очима віри. Саме Богородиця може допомогти нам віднайти у прожитому році сліди Бога у нашому житті, побачити виразніше знаки Божої ласки, відкрити дари, подаровані нам Богом.

Життя Марії було просте і скромне, нічим не відрізнялося назовні від життя інших людей, однак воно було багате духовно, наповнене великим духом любові до Бога, повної посвяти і безкорисливого служіння Творцеві, тому й кінець її життя був славний – перехід до неба з тілом і душею. Бо все, що відбувалося у житті Марії, Вона переживала як зустріч з Богом, її думки і погляди завжди були звернені до Господа, до неба. Святе життя Богородиці було проникнуте вповні духом живої віри і гарячої любові до Бога і це допомогло їй впевнено, без жодного сумніву увійти до неба.

Славне Успіння Божої Матері черговий раз показує нам, наскільки важливим є бути християнином не лише на слові, а й на ділі. Рівень виконання наших християнських обов’язків свідчить про якість нашого ставлення до Бога. А від якості нашого зв’яку з Господом залежить наше щастя дочасне і вічне. Тому у нашому житті варто пам’ятати про одну важливу засаду, що все, що ми робимо, робимо не для когось, а для власного добра дочасного і вічного. Коли старанно і совісно виконуємо свої обов’язки, цим примножуємо духовне і земне добро, а коли допускаємося лінивства і недбалості, то цим обмежуємо власне добро і щастя, обманюємо самих себе.

У книзі «Величання Марії» читаємо про одного молодця, який щоденно молився перед стародавнім образом Божої Матері, серце Якої було пробите сімома стрілами. У молитві перед цим образом юнак запевняв Пресвяту Богородицю, що буде вірним їй аж до смерті.

Одного разу під час молитви хлопець побачив не сім стріл, а вісім, що були прошиті наскрізь у серці Марії. У цій хвилі він пригадав собі свій тяжкий гріх, який вчора поповнив, і зрозумів, що ця восьма стріла — це його важкий гріх. Перейнятий ним до глибини душі юнак щиро розкаявся, посповідався, перепросив Пресвяту Богородицю і знову дав обіцянку, що відтепер буде ще ревніше сповняти свої обов’язки, що більше ніколи не засмутить своєї Небесної Матері. Тож наслідуймо і ми цей гарний приклад, ніколи не засмучуймо як нашу земську матір, якщо вона ще живе на землі, так і нашу Матір Небесну.

Тож проживаймо і працюймо так, щоб нам не було соромно за наші вчинки в кінці життя, але постійно зростало в нас почуття Божої радості і щастя, а його повноту ми побачили у Царстві Небесному разом з Марією і всіма святими. Амінь.

о. Михайло Чижович, редемпторист