Неділя 13-та по Зісланні Святого Духа

---

Мт. 21, 33-42
Чоловік-господар насадив виноградник, найняв його виноградарям і відійшов

Уривки Євангелія, які ми чуємо на кожній Службі Божій, приносять нам якусь науку, духовну поживу. Ісус промовляє до нас через них своїм словом у вигляді розповідей або притч. В притчі, котру ми чули сьогодні, Ісус Христос бажає дати важливе повчання не тільки вірним свого часу, але і людям різних поколінь. Ця притча є актуальною в будь-якому часі, бо показує стосунки Бога з людиною, і людини з Господом Богом.

Притча про виноградник і його робітників представляє таємницю спасіння, стосунки між Богом і людиною. Цією притчею Ісус показує ці стосунки, як співпрацю людини з Богом у ділі спасіння. Притча є щедро наповнена різними біблійними символами. В особі доброго господаря бачимо Господа Бога, котрий зі своєї сторони зробив все, що необхідне людині, для її освячення і спасіння, щоб вона могла впевнено будувати свої стосунки з Богом, вірно іти до Царства Небесного Божою дорогою і осягнути вічний і нерозривний зв’язок з Ним, постійно перебувати в Його присутності. Для цього Бог дав людині свої настанови – заповіді, а через Ісуса Христа насадив новий виноградник – святу Церкву і встановив в ній духовні джерела своєї ласки – Святі Тайни, для зміцнення духовних сил і захисту від підступів злого духа своїх вірних.

З іншої сторони притча в особі робітників виноградика показує важливу участь людини у справі власного спасіння. Участь людини у Божому ділі спасіння повинна знаходити своє відображення у конкретних проявах духовного життя. Хоч людина отримує ласку освячення передусім через молитву і Святі Тайни, то з іншої сторони повинна також прикладати певні особисті людські старання, щоб отриманий Божий дар міг діяти у її житті, щоб наше освячення знаходило своє відображення у різних обставинах життя, змінювало його на краще.

„Якщо хочете, щоб навернулася улюблена душа, то терпіть за неї”, - так говорив одного разу проповідник до своїх слухачів. Ці слова чула одна дівчина, яка часто бачила, як плакала її мама через вчинки батька. І ось, почувши ці слова, вона прийшла додому, пригорнула матір і сказала: „Мамо, заспокійся, вже не довго буде батько причиною твоїх сліз”. Наступного дня дочка під час обіду взяла кусок хліба і чаю, більше нічого не хотіла. „Ти хвора?” – запитала стурбовано мати. „Ні”, - відповіла донька. „Іж”, - наказав батько. „Сьогодні не буду”. Батько прийняв це, як каприз, і залишив її голодною. Ввечері, коли батько прийшов до хати, вона ще не спала і чула знову, як він сварився з мамою, а це викликало в неї сльози. Наступного дня під час обіду дочка знову не їла нічого. Мати засумувала, а батько страшенно розгнівався і крикнув: „Я хочу, щоб ти їла!” „Ні, - відповіла дівчина твердо, - доки ти будеш провадити такий спосіб життя, що мама змушена плакати, до тих пір я буду постити, бо так пообіцяла Господу Богу”. Батько принизив голову, посмутнів і вже нічого не говорив. Вже наступного дня прийшов швидше з роботи, і дитина раділа і їла з особливим апетитом. Побачивши це, батько сам заплакав, він підійшов до дитини, щиро обійняв її і промовив: „Ти, бідна мученице, чи так будеш завжди робити?” „Так, тату, так довго, аж доки не помру, або доки не поправите свого життя". „Дорога дитино, - промовив зворушено батько, - даю тобі слово, що твоя мама вже не буде через мене плакати”.

Людське життя змінюється настільки, наскільки змінюється сама людина. А людина змінюється в міру своєї відкритості на Бога і докладання особистих старань, праці над собою: уникання нагод до гріха, прояв покори і терпеливості у труднощах, викорінення у собі зла і утвердження добра конкретними вчинками. Це пригадує нам слова Апостола Якова: „Коли хтось уявляє собі, що він побожний, а не стримує язика, лиш обманює своє серце, побожність того марна… Так само й віра, коли діл не має, мертва сама в собі” (Як. 1, 26; 2, 17). Без відповідних особистих старань, необхідних для досягнення успіху у житті, людина попадає у дві крайності: надмірної надії або брак надії на Боже милосердя, тобто самовпевненості або розчарування. Все, що людина здобуває у своєму житті, отримує завдяки праці. Без праці нічого немає, ніщо не зміниться у житті людини. Тому апостол Павло сказав про це так: „Як хтось не хоче працювати, хай і не їсть” (2 Сол. 3, 10).

Притча про виноградник показує нам, що спасіння людини найперше залежить від Бога, а з іншої сторони потрібна теж активна участь самої людини, її особисті зусилля у дотриманні Божих заповідей, униканні гріхів і утвердженні чеснот, в пізнанні Бога і себе самого. Для пояснення певних Божих правд, Ісус часто використовував образи, взяті з людського життя. Щоб краще пояснити і зрозуміти роль і важливість людських зусиль у духовному житті, вдамся до певного порівняння. Духовну працю можна порівняти до приготування їжі. Для приготування страви потрібні три основні речі: продукти, посуд і вогонь. Щоб страва була добра, потрібні найперше якісні продукти а також відповідний чистий посуд. Якщо продукти будуть неякісні чи зіпсуті, або посуд буде нечистий, то страва вийде недоброю. Якщо ж продукти добрі і посуд відповідний, то ще потрібне відповідне тепло. Якщо вогонь буде слабкий, то продукти не будуть добре зварені, а якщо вогонь буде сильний, то навіть добрі продукти можуть пригоріти, зіпсуватися і страва не вдасться.

Щось подібне відбувається у духовному житті, боротьбі, яке нагадує приготування їжі, але вже духовної. Продукти символізують різні Божі дари. А посудом є наша душа. Щоб Божі дари приносили конкретні плоди в житті, тобто змінювали на краще нас самих і наше життя, потрібен вогонь - тепло людських старань, ревної і наполегливої праці, наповненої духом терпеливості і покори, повного довір’я Божій волі. Якщо людина буде виявляти словами багато надії на Бога, але особисто нічого не буде робити для зміни себе і свого життя, то Божі дари не принесуть тих плодів, яких вона очікує. Якщо з іншої сторони особа буде проявляти багато особистої ініціативи у духовному житті: молитися різні молитви, ходити на Богослужіння, їздити по святих місцях, але не буде підкорятися Божій волі і провидінню, довіряти його мудрості, прислухатися до натхнень Святого Духа, то такою невідповідною працею змарнує Божі дари, зазнає більше шкоди ніж добра через прояви гордості чи самолюбства. Тільки відповідна праця, наповнена духом згоди з Божою волею, принесе людині добрі плоди - земні і духовні.

Притча про виноградник і його дбайливого господаря пригадує нам правду, що Господь Бог зі своєї сторони зробив все необхідне для спасіння і життя вічного людини. Він завжди першим робить крок на зустріч людині, а людина має зробити крок на зустріч Богові у вигляді особистих зусиль і старань, на знак любові до Нього, щоб отримати дари любові, яким Бог Отець хоче ощасливити кожного з нас.

Тож завжди будьмо вірними працівниками у Божому винограднику, проживаючи тут, на землі. Своєчасно приносьмо Богові плоди любові і вдячності, тобто сумлінно виконуймо все те, що Він заповідав нам, а коли будемо добрими виноградарями свого життя, ревними християнами, то й нагорода наша буде великою на небі! Амінь.

о. Михайло Чижович, редемпторист