Неділя 14-та по Зісланні Святого Духа

---

Мт. 22, 1-14.
Багато бо покликаних, але мало вибраних

Ісус Христос часто говорив свої проповіді мовою різних історій, щоб ті, котрі слухали Його, могли краще зрозуміти Його Божественне вчення. Так і сьогодні ми чули, як Христос говорив про Царство Боже, яке подібне до весілля, до великого торжества. Читаючи притчу про весільну гостину і одежу, на перший погляд здається, що вона не містить у собі якихось особливих повчань. Але якщо подивитися на неї зі сторони інших неділь церковного року, відкрити значення різних символів, які знаходяться там, то вона допомагає нам зробити певний побіжний підсумок пройденого нами духовного шляху.

Господь Бог, створивши людину, вклав у душу кожного з нас прагнення життя і щастя. Одним із проявів щастя людини на землі є спільні зустрічі з нагоди Дня народження, іменин, ювілеїв чи весілля. Кожна така зустріч не проходить без смачних страв, напоїв, музики, співів,танців. І це надає святкової атмосфери такій зустрічі. Але найважливіше в кожній такій події, це зустріч близьких осіб. Родичі, товариші мають чергову можливість знову побачитися, бути разом, поспілкуватися між собою, поділитися своїми успіхами, радощами життя, або відкритися перед другом і вилити біль своєї душі. Бо коли нас об’єднують не лише смачні страви, а найперше дух любові, взаємної поваги і пошани, то від цього людина отримує найбільше радості, задоволення і щастя.

Реальність земного життя відкриває нам правду, що навіть найкращі спільні зустрічі, розваги, вишукані страви, чудова музика не запевнюють нам життя і щастя на сто відсотків. Кожна така зустріч має початок і кінець: закінчують приготовані страви, затихає весела музика і життя повертається до сірих буднів. І тоді людина шукає чергової нагоди зміцнити своє прагнення життя і щастя. В цій ситуації нам на допомогу приходить Христос, котрий словами притчі про весільну гостину пригадує нам, що є така можливість жити вічно і бути завжди щасливим. А це станеться тоді, коли людина візьме за основу свого життя і щастя Бога і його любов. Потвердженням цього є слова Христа, які Він сказав до самарянки: „Кожен, хто оту воду п’є, знову захоче пити. Той же, хто нап’ється води, якої дам йому я, - не матиме спраги повіки. Вода бо, що дам йому я, стане в ньому джерелом такої води, яка струмує в життя вічне” (Ів. 4, 13, 14).

Оскільки Божа любов є досконала і невичерпна, саме вона може вповні заспокоїти всі прагнення людської душі, дарувати їй можливість жити вічно і відчувати себе вповні щасливою. Божа любов приносить душі цю весільну одежу, яка дає їй можливість стати учасником цієї небесної гостини, вічного Божого життя і щастя.

Тим, що може запевнити нам отримання Божої любові, є добре виконання всіх наших людських і християнських обов’язків, дотримуючись у всьому Божих заповідей. Важливість господаря на кожній гостині вказує нам на основну мету нашого життя і духовної праці – пізнати і полюбити Христа, як єдиного і надійного провідника до неба, до цієї весільної світлиці. Апостол Павло написав про це так: „Один бо є Бог, і один посередник між Богом та людьми - чоловік Христос Ісус, що дав самого себе як викуп за всіх” (1 Тмт. 2, 6,5). Особливою нагодою відчути вічне життя і щастя вже тут на землі є Свята Літургія. Вона дає нам можливість особисто і найтісніше з’єднатися з Ісусом Христом у Пресвятій Євхаристії. У цій безкровній жертві Божий Син, котрий постійно є з Отцем, приходить до нас на землю, щоб попровадити нас надійною дорогою до Небесного Отця. Через руки священика Ісус приходить до нас і дарує нам своє тіло і кров під видами хліба і вина, як особливий знак любові до нас, цим дарує нам весільну одіж вічного життя.

Олександр Монзоні, відомий італійський поет, у пізній старості дуже часто ходив на Службу Божу. Коли однієї дуже холодної зимової неділі вибирався до церкви, домашні почали його намовляти, щоби залишився вдома. Поет відповів: „Коли б хтось з вас виграв на лотереї сто тисяч лір, а сьогодні був останній термін, щоб їх забрати, чи не побігли б по них серед такої негоди?” „Служби Божої не можна порівняти до ста тисяч лір” – відповів йому хтось на те. „Служба Божа є багато більш варта, ніж сто тисяч лір, - сказав поет. Для вас гроші мають більшу вартість, для мене – ні. Вартість однієї Служби Божої незрівнянно більша від усього золота світу”. Для правдивих побожних християн Служба Божа має більшу вартість, ніж усі скарби і багатства світу.

Притчу про весільну гостину Ісус закінчує словами: „Багато бо покликаних, але мало вибраних” (Мт. 22, 14). Цими словами Спаситель хоче донести до всіх слухачів важливу вістку, що всі ми є покликані, запрошені Богом до вічного щастя. Це запрошення небесний Отець дає кожному з нас, даруючи нам найперше життя і безсмертну душу. Другим знаком, який потверджує це запрошення є момент нашого хрещення, особисте прийняття цього Божого запрошення до вічного щастя з Богом. А вже від людини залежить, чи вона використає це Боже запрошення і виконає умови, щоб стати учасником вічного життя у Божому Царстві. Вибір вічного життя і щастя відбувається не лише при кінці життя, у хвилині смерті, а під час земного життя, через добре виконання всіх наших обов’язків в дусі віри і любові.

Однак реалії людського життя потверджують правдивість слів Христа, що мало є вибраних, мало є тих людей, котрі вибирають життя і щастя з Богом, котрі ставлять на перше місце добро душі, а не добро тіла і земне щастя. Навіть ті, котрі вірують в Бога, часто віддають перевагу земним цінностям, людському щастю, бо воно легко і швидко приходить, його прояви і плоди можна реально побачити, діткнути, відчути на собі. А те невидиме, духовне добро важче розпізнати, побачити, відчути на собі, бо над ним треба більше працювати, щоб його отримати і переконатися в правдивому існуванні. Тому багато людей бажають іти короткою і простою дорогою до щастя, навіть якщо воно тимчасове і неправдиве.

Словами сьогоднішньої притчі Ісус хоче допомогти нам знайти правдиве щастя, ставлячи собі запитати: що я роблю для того, щоб здійснити Боже запрошення? Чи дотримуюся всіх заповідей, чи використовую всі можливості і докладаю зусилля, щоб здійснити ці основні прагнення своєї душі – вічного життя і щастя. Амінь.

о. Михайло Чижович, редемпторист