Неділя 19-та по Зісланні Святого Духа

---

Лк. 6, 31-36.
Любіть ворогів ваших і моліться за тих, що гонять вас

Словами сьогоднішнього Євангелія Ісус Христос ставить перед нами, своїми учнями, досить не просте завдання – любити своїх ворогів, бажати добра тим, хто нас кривдить. Питання про любов ворогів можна назвати найважчим екзаменом духовного життя. По-людськи любов ворогів, це справді складне завдання. Трудність ця полягає у людському розумінні любові ворогів. Любити ворога, означає для нас дати щось тому, хто мене скривдив, щось забрав у мене, позбавив якогось добра, а я ще маю ділитися з ним, робити добро своєму кривдникові.

Любов і прощення у Христовому розумінні, це не тільки справа людська, а справа Божа. Якщо б ми хотіли любити ворогів власними силами, це справді було б неможливе для нас. Коли ж подивитися на питання любові ворогів очима віри, то нам пригадаються відразу слова Христа: „Для Бога немає нічого неможливого” (Лк. 1, 37). Те, що ми не можемо зробити людськими зусиллями, ми можемо зробити з Божою допомогою.

Прощення і любов ворогів – це дар Божий, який ми отримуємо через молитву. Тому Євангелист Матей, описуючи науку Ісуса про любов ворогів, пише так: „Любіть ворогів ваших і моліться за тих, що гонять вас” (Мт. 5, 44). Він тісно пов’язує любов ворогів з молитвою за них і цим дає нам практичну пораду здійснення заповіді любові своїх ворогів. Отже, любити ворогів, означає найперше молитися за них, за їхнє навернення до Господа Бога, повернення з хибної дороги на дорогу правди. Щоб не пам’ятати, не відчувати болю, зла, яке вчинив нам хтось, не згадувати боляче минулу подію, треба найперше молитися за себе, просити Бога про цей дар досконалого прощення в дусі Христової любові, особисте звільнення з почуття гніву і образи.

Любов ворогів починається найперше з молитви за себе, а потім за навернення ворогів, кривдників. Цією Молитвою ми передаємо ініціативу, вирішення даної справи Богу, розділяємо тягар цієї кривди разом з ним. І тоді прощення, любов ворогів стає можлива.

Таке прощення і любов ворогів дає нам подвійну користь: воно найперше зміцнює нас самих, дарує оздоровлення душі з почуття гніву, певність свого спасіння, а також ласку навернення кривдника.

Любов ворогів через молитву за їхнє навернення покладає нашу надію на Бога у вирішенні цієї проблеми, здійснює слова Христа: „Для Бога немає нічого неможливого” (Лк. 1, 37). Те, що ми не можемо зробити людськими силами і можливостями, ми можемо вчинити з Божою допомогою завдяки молитві.

Коли ми молимося за навернення наших ворогів, цим ми довіряємо свою справу Богу, бо Він найкраще знаходить спосіб заспокоїти наш душевний біль, навернути того, хто нас скривдив, зі злої дороги. Любов ворогів і молитва за них, за їхнє навернення найбільше уподібнює нас до Ісуса Христа і найкраще запевнює нам спасіння, чинить нас його синами, дітьми, спадкоємцями Царства Небесного.

Своїм приходом на землю Спаситель скасував поділ людей на приятелів і ворогів, бо він прийшов померти з любові за всіх і всім дарувати спасіння і життя вічне, всіх вчинити Божими приятелями і дітьми. Закликаючи нас любити ворогів, Ісус хоче допомогти нам якнайбільше уподібнитися до Нього, дати нам впевнену, надійну основу спасіння – Боже милосердя. Правдива любов до ближнього, а також до ворогів – це ніщо інше, як любов до Бога, живим образом якого є ближній: приятель чи ворог. Коли таку любов будемо мати до всіх, зокрема до своїх ворогів, станемо милосердним Ісусом для них, Бог визнає нас своїми синами, спадкоємцями Царства Небесного.

В одному селі посварились два сусіди, один з яких тримав зло на іншого. Після якогось часу він, переймаючись страхом відповідальності перед Господом Богом, думав, що далі має робити. Тоді до нього підійшов якийсь юнак і промовив: „Ти згрішив, не переживай, віддайся мені і будь спокійним”. Він пізнав, що це диявол і промовив: „Відійди, бо ти не від Бога”. Але цей юнак продовжував: „Мені жаль тебе, ти губиш свою справу, а все-таки ти мій”. „Ні, - промовив цей християнин, - я не твій, а Божий”. Але диявол продовжував: „Тих людей, що пам’ятають гнів і зло, Бог віддав мені, а ти вже довший час гніваєшся на свого ближнього, і таких людей я вже тримаю під своєю опікою, тому ти є мій”. Почувши це, він відразу ж пішов до свого сусіда і примирився з ним.

Кожен, хто знає молитву Отче наш, пам’ятає, що в передостанньому звернені цієї молитви ми просимо: - „і прости нам довги наші, як і ми прощаємо довжникам нашим”. А це означає, що основою нашого життя і спасіння є Боже милосердя. Коли ми отримуємо милосердя від Бога і даруємо його ближнім, Божий дух наповнює нас. Тому святий Іван Золотоустий каже: „Кожен, хто милосердиться над своїм ближнім, робить своїм боржником самого Бога”.

Знаємо, що немає людини, що жила б і не згрішила. Всі ми потребуємо Божого милосердя. Тому кожен із нас, стоячи по смерті перед Христом нашим Спасителем і Богом на Його справедливому суді, буде уповати на лиш на Його милосердя. І сьогодні Христос обіцяє кожному, хто любитиме ближніх, особливу нагороду - велике Боже милосердя, кажучи: „Велика буде ваша нагорода, і будете синами Всевишнього” (Лк. 6, 35). Вчімося від Ісуса любити своїх кривдників, щоб ми не були приятелями злого духа, а ставали Божими приятелями і учасниками Божого Царства. Амінь.

о. Михайло Чижович, редемпторист