Святий великомученик Димитрій

---

Ів. 15, 17-16,2
Все терплю ради вибраних, щоб і вони осягли спасіння

Цього осіннього дня наша Церква урочисто вшановує пам’ять святого великомученика Димитрія, якого дуже почитають в нашому народі. Вшанування святих є для християн скарбницею духовних дарів, джерелом Божого добра, радості і щастя.

Всі святі, а особливо мученики, були щасливі у своєму житті, завжди мали радість у душі, навіть у хвилину мук і смерті, бо їхнім скарбом, джерелом добра, радості їхньої душі був Христос. Він був завжди поруч з ними, зокрема у хвилини найважчих випробувань. Відчуваючи постійно присутність Бога біля себе, мученики переживали радість і мир у душі, втішалися її плодами. Бо душевна радість, як ознака щастя, не є плодом земних речей, а Святого Духа. „А плід Духа: любов, радість, мир, довготерпіння, лагідність, доброта, вірність, тихість, здержливість”, – зазначає апостол Павло у листі до Галатів (5, 22).

Східна Церква, вшановуючи Івана Христителя, прославляє його віру і подвиг такими словами: „Тому за істину постраждав ти, радіючи, і тим, що були в аді, благовістив Бога, який у тілі з’явився, взяв гріхи світу і подав нам велику милість” (Тропар Предтечі).

Святе Євангеліє є великим джерелом Божої радості. У Євангелії Ісуса Христа ми знаходимо багато прикладів цієї Божої радості святих осіб, зокрема у Євангелії Луки: Єлизавета радіє, отримавши вістку, що у своїй старості народить сина; Захарія радісно прославляє Бога, коли пропала його німота народженням сина; Архангел Гавриїл пропонує Марії стати Матір’ю Божого Сина словами: „Радуйся, благодатна, Господь з тобою” (Лк. 1, 28); коли Ісус народився, радіють пастухи і ангели; Симеон радісно виголошує про свою готовність відійти до неба, тримаючи на руках Ісуса Христа; ангел потішає жінок-мироносиць біля пустого гробу, кажучи їм радісну вістку, що Христос воскрес, його немає тут; Ісус зустрічає засмучених апостолів в дорозі до Ємаусу, і після вечері з Ним, вони з піднесеним духом вертаються у Єрусалим.

Під час Тайної вечері Ісус сказав до апостолів такі слова: „Перебувайте у моїй любові! А в любові моїй перебуватимете, коли заповіді мої будете зберігати, як і я зберіг заповіді мого Отця і в його любові перебуваю. Я казав вам так для того, щоб була у вас моя радість і щоб ваша радість була повна” (Ів. 15, 9-11).

Християни дуже часто не знаходять радості у житті, їхні серця наповнює смуток від щоденного життя, бо свою радість вони пов’язують з земними речами. Люди бачать радість тоді, коли будуть здорові, матимуть добру роботу, успіхи, заробіток. Коли цього не має у житті, радість від життя у них пропадає. І це є очевидне, бо земні речі не можуть заспокоїти потреби людського духа, лише Божі дари. Коли християнин буде дивитися на життя, на всі речі, як на Божий дар, тоді і отримає Божі плоди від цих дарів: мир душі і радість життя.

Господь ставиться до нас завжди однаково, і коли ми добрі, і коли ми злі і грішні. Його доброта не залежить від нашого стану, а навпаки стан нашої душі – мир, радість залежать від зв’язку з Богом. Хто має Бога в серці, той зажди має радість у житті. Люди думають, що коли обминуть хвороби, життєві проблеми, тоді будуть радісні і щасливі. Але у такому підході до життя, там немає місця для Бога. Бо коли людина втікає від життєвих терпінь, випробувань, тим самим втікає від Бога – джерела радості.

Один великий господар мав біля себе трьох хлопців: двох чужих та одного свого сина. Сталося так, що коли він помер, то через декілька днів усі три хлопці з'явились у суді, і кожний із них твердив, що є сином цього померлого господаря, бажаючи отримати велику спадщину. Було важко встановити, хто з них справді син. Щоб дійти до правди, суддя взявся на спосіб. Він сказав принести портрет покійного батька і промовив: „Ось бачите портрет свого батька. Нехай тепер кожний із вас візьме лук зі стрілою, і хто поцілить в те місце, де має бути серце, той буде правдивим сином, а також спадкоємцем усього майна”. Ось почали стріляти. Перший влучив біля самого серця, другий вцілив ще краще і з усмішкою на устах віддав лук третьому, будучи упевненим, що ніхто не зможе краще поцілити від нього. А третій узяв лук, підніс його, але відразу опустив руку вниз. „Чому не стріляєш?” - запитав суддя. Він відповів: «Коли я вже хотів стріляти, у мене затремтіла рука, бо жаль було стріляти у портрет свого рідного батька”.

Після цього сказав суддя, що спадщина належить правдивому синові, бо два перші - це обманці... Суддя, виносячи такий присуд, був переконаний, що дитина, яка любить своїх родичів, то навіть по смерті їхній портрет буде поважати і любити...

Великим проявом радості Ісус називає покаяння грішника, котрий зустрічається наново з Богом. Це покаяння стає радістю всього неба: „Отак, кажу вам, що на небі буде більша радість над одним грішником, що кається, ніж над дев’ятдесят дев’ятьма праведниками, що їм не треба покаяння” (Лк. 15,7).

Чим святішою стає людина, більше очищається з гріхів, зближається у любові до Бога, тим більше Божої радості вона повинна мати у своїй душі. Про правдивість покаяння особи свідчать його плоди. Радість, це плід Святого Духа, ознака присутності Бога у житті людини. Хто щиро кається, той єднається з Богом, і цю єдність Бог потверджує ознаками душевної радості.

Святі мученики, як Димитрій, засвідчили свою вірність Христові, виконавши слова блаженств. А науку про блаженства Ісус завершує такими словами: „Блаженні ви, коли вас будуть зневажати, гонити та виговорювати всяке лихо на вас, обмовляючи мене ради. Радійте й веселіться, бо нагорода ваша велика на небі” (Мт. 5, 11-12). За прикладом святого Димитрія навчімося все у житті переживати разом з Ісусом Христом, щоб труднощі єднали нас з Богом, щоб вміти по-божому жити і радіти, як святі. Амінь.

о. Михайло Чижович, редемпторист