Неділя 27-ма по Зісланні Святого Духа

Євангеліє цієї неділі розповідає нам про оздоровлення Ісусом жінки, котра була хвора, скорчена 18 років. Ця історія ще раз пригадує нам важливу істину християнського життя, що Бог завжди першим виходить на зустріч людині, першим проявляє ініціативу її оздоровлення, навернення, Божа ласка випереджує наші думки і бажання, а вже потім людина відповідає на це Боже запрошення силою своєї віри і довір’я Богу. Як бачимо зі слів Євангелія, Ісус першим звертається до жінки, запросив її підійти до себе, і, поклавши на неї руки, оздоровив її. 

В цих біблійних жестах Спасителя скрите важливе правило духовного життя – людина може отримати повне оздоровлення тілесне і духовне тільки завдяки Божій ласці. Скорчена жінка через покладання рук Ісуса відчула у собі силу Божої ласки, тому змогла випростатися не тільки фізично, а й духовно, бо зразу ж почала прославляти Бога. А щиро і вільно прославляти Бога може тільки людина вільна від узів і тягарів гріховних. Щоб особа могла відчути в собі силу Божої ласки, яка нас оздоровляє, зміцнює фізично і духовно, для цього потрібно зробити кілька кроків у духовному житті: 

- перше, потрібно звільнитися від надмірної емоційної залежності, або іншими словами позбутися „емоційних ігор”, перестати сприймати все (труднощі життя, здоров’я, спокуси) чисто емоційно, почуттями: що мене зворушує, приносить приємність, я приймаю, а все інше, що не задовольняє мої почуття, я відкидаю. Емоції і почуття є елементом людським, змінним і непостійним і не можуть бути основою життя, основою побудови стосунків з Богом. Почуття часто зводять життя людини і її стосунки з Богом до виміру тілесного, дочасного. А це означає, що людина хоче будувати своє життя на ненадійній основі, на піску: „Кожний, хто слухає ці мої слова й не виконує їх, подібний до необачного чоловіка, який збудував свій дім на піску. Полилася злива, розіллялися ріки, подули вітри й ударили на той дім, і він повалився, і руїна його була велика” (Мт. 7, 26-27). 

Звільняючись від прив’язання до почуттів, таким способом особа має звільнитися з надії на себе, і навчитися всю надію покладати на Бога, довіритися його волі, будувати дім свого життя на надійній основі, яким є віра в Бога і його заповіді. Емоційний підхід до подій у житті, людська оцінка їх легко руйнують віру людини і її довір’я Богу. 

- друге – це довіритися Богові. Щоб появилося довір’я Богові, людина має подолати у собі бар’єру страху, переконати себе, що Божа ласка є сильніша за будь-які людські труднощі, спокуси, а Божа любов більша за наші гріхи. Подолати бар’єру страху можна лише через послух Божій волі, дотримання Божої науки, коли особа уважно прислухається до всіх Божих настанов і вірно виконує їх у житті, а не лише те, що їй подобається. На цю тему Христос виразно сказав: „Хто слухає моє слово і вірує в того, хто послав мене, - має життя вічне” (Ів. 5, 24). Хто йде за Божим голосом у житті, а не за голосом власної волі, той досягає своєї мети. 

Дотримання цих трьох кроків – довір’я, перемоги страху і послуху сприяють кращому пізнанню Бога і пізнанню правди про себе. Пізнавши глибше Божу доброту і власні слабкості, людина старається більше довірити себе Богові, бачачи в цьому єдину надію на поправу життя. 

Один пустельник устав серед ночі, як завжди, на молитву і раптом почув звук військової труби, яка скликала на битву. Він був дуже здивований: звідки у такій безлюдній пустелі бути війську. Тоді йому з’явився злий дух і промовив: „Так, це, безперечно, війна, тому що ти стоїш на молитві. Лягай і спи, якщо хочеш, щоб ми з тобою не воювали. Ми воюємо тільки з тими, які озброюються проти нас молитвою, а з лінивими не боремось”.

Дорогі брати і сестри. У людському житті є дуже-дуже багато доріг, і вони різні між собою. Одні провадять до спасіння, інші до вічної загибелі. Вибираймо таку дорогу, яка провадить до Бога, щоб ми змогли добре провести земне життя і колись сміливо промовити: „Отче, у Твої руки передаю душу свою, бо вона завжди належала Тобі!” Амінь.