Обрізання Господнє

---

Лк. 2, 20-21, 40-52.
я маю бути при справах Отця мого

Різдво Христове, як важливий крок у сповненні Божого плану спасіння людини, вказує нам на близькість Бога до нас, Його активну особисту участь у здійсненні цього плану спасіння. Кожна подія після Різдва показує нам, яким є той Бог, що хоче нас спасти, визволити з неволі гріха, відкриває нам повноту його образу: Бога всемогутнього, досконалого, люблячого, милосердного, терпеливого, справедливого, що прощає образи.

Першою рисою Спасителя, яку відкрило нам Різдво, є те, що Він став людиною, одним із нас, котрий переживав все те, що переживає кожна людина: убогість при народженні, терпіння, переслідування, образи від людей, був подібний у всьому до нас, крім гріха. Тому добре розуміє стан кожної людини.

Другою важливою рисою Ісуса Христа є те, що Він, як людина, виконує закон Мойсея, приймаючи тілесне обрізання і ім’я Ісус. Такою поведінкою Христос зберігає і засвідчує свою вірність усім приписам закону і вірність Отцеві у найменших речах. Цим Ісус показує, що кожна, навіть найменша річ, є дуже важлива у спасінні. „Істинно бо кажу вам: „Доки перейде небо й земля, ні одна йота, ні одна риска з закону не перейде, поки все не здійсниться” (Мт. 5, 19). Саме вірність закону у малих речах запевнює нам велику нагороду. Ось що Ісус сказав про це: „Хто, отже, порушить одну з оцих найменших заповідей і навчить інших так робити, той буде найменшим у Небеснім Царстві. А хто виконає їх і навчить, той буде великим у Небеснім Царстві” (Мт. 5, 19). А іншого разу Христос висловився так: „Хто вірний у найменшому, той і в великому вірний; а хто невірний у найменшому, той і у великому невірний” (Лук.16, 10). Що ж означають ці слова бути великим. А це означає, що коли християнин вірно виконує навіть найменші речі своїх християнських обов’язків, він отримає за це велику духовну нагороду від Господа Бога, а тим самим запевнення освячення своєї душі і спасіння.

З історій Євангелія знаємо, що тільки вірний слуга отримав нагороду від свого пана за свій труд: „Гаразд слуго добрий і вірний. У малому ти був вірний, поставлю тебе над великим. Увійди в радість пана твого” (Мт. 25, 21).

Християни дуже часто позбавляють себе Божих ласк, благословень з власної вини з кількох причин:

- через недбалість, байдужість, легковажність, лінивство у виконанні християнських обов’язків. Легковажне ставлення до Божих заповідей віддаляє людину від Господа Бога – джерела правдивого щастя. Така поведінка свідчить про мізерну їхню любов до Бога. „А в любові моїй перебуватимете, коли заповіді мої будете зберігати, як і я зберіг заповіді мого Отця і в його любові перебуваю” (Ів. 15,10). Дехто виправдовує своє ставлення до заповідей словами: це мене не зобов’язує, це не є щось важливе, без цього можна жити. Недбалість призводить до механічного виконання заповідей, обов’язку задля обов’язку. Така особа не бачить в них власного духовного добра через брак щирої любові до Бога.

- применшують небезпеку гріха: а, та це повседневні гріхи, це не страшно, я ж нікого не вбив, не вкрав, не спалив; деякі особи переконують себе, що, наприклад, в подружньому конфлікті можна раз зрадити подружню вірність, щоб заспокоїти свої емоції, зранені почуття. Такі особи забувають, що можуть багато нагрішити думками, словами, а кожен гріх зароджується у серці людини через злі думи, а потім переходить у конкретні грішні вчинки. Ісус сказав про це виразно: „Те, що виходить з людини, - те осквернює людину. З нутра бо, з серця людини, виходять недобрі намисли, розпуста, злодійство, вбивство, перелюби, загребущість, лукавство, обман, безсоромність, заздрий погляд, наклеп, бундючність, безглуздя. Уся ця погань виходить із нутра й осквернює людину” (Мк. 7, 20-22).

- лінивство до молитви, до Служби Божої. Багато людей вважають, що все, що мають у житті, є здобутком їхньої праці, все приписують собі, тому молитва не відіграє якоїсь особливої ролі, значення у їхньому житті.

- легковажне ставлення до Святих Тайн, шукання в них нагоди радше розслабитися, розповідаючи про свої життєві негаразди, як мене кривдять люди, поправити свій внутрішній психологічний стан, зміцнити власні сили, замість прощення, щоб перепросити Бога. Покаятися, означає визнати те, чим я скривдив Бога і зранив свою душу, відкинувши Його любов, а не говорити про те, хто мені зробив якусь кривду, про власні життєві труднощі. Через непідготованість до таїнства покаяння, брак щирого покаяння, люди ще більше ображають Бога, замість Його перепросити, наповнити свою душу даром любові і милосердя.

Виконуючи християнські обов’язки, слід пам’ятати просту засаду, що ми не робимо це для когось: для галочки, для священика, як данина пошани Богові, а для власного добра. Виконанням своїх обов’язків, християнин не робить цим жодної прислуги для Господа Бога. Бог є досконалий і щасливий сам у собі, тому Він незалежний від людини у жодних речах. Людська побожність не вчинить Бога більш досконалим, святішим, добрішим чи більш милосердним до нас. Як також людські гріхи не маю впливу на істоту Бога, не викличуть у Нього почуття розчарування, меншовартості, пригнічення чи депресії. Сумлінним виконанням всіх християнських обов’язків людина зближається до Бога, чинить свою душу більш відкритою на Нього і завдяки цьому має можливість щедріше наповнитися дарами Божої любові і милосердя, а кожним найменшим гріхом людина віддаляється від Бога і замикає своє серце на світло Божої ласки, позбавляє себе Його любові. Про це свідчить апостол Яків: „Коріться, отже, Богові, противтеся дияволові, і він утече від вас. Наблизьтеся до Бога, і він наблизиться до вас” (Як. 4, 7-8).

Різдвяний час нагадує нам, що Бог прийшов на землю, щоб нам послужити, зблизити нас до себе, думає про нас і наше вічне добро, а людина часто використовує зустріч з Богом, використовує Бога, для поправи особистого життєвого становища. Через обрізання Ісус підчиняє себе закону, а людина хоче підкорити Бога собі. Такою поведінкою вона не зближається до Бога, до щастя, а віддаляється від нього. Вона сама стає першим ворогом собі і свого щастя через недбалість, байдужість і лінивство.

Нехай Дитятко Ісус, який з великою покорою здійснює наше спасіння, зміцнить і благословить наші недосконалі старання власного освячення на дорозі до вічності. Амінь.

о. Михайло Чижович, редемпторист