Неділя блудного сина

---

Лк. 15, 12-32
Опам’ятавшись, він сказав до себе: „…Встану, піду до батька мого і скажу йому: отче, я согрішив проти неба й проти тебе”

Приготовляючи нас до Великого посту, до звершення покути і покаяння, Свята Церква ставить перед нами розкаяння блудного сина. Що особливо повчального є для нас в його покаянні?

Коли блудний син розтратив все своє майно і дійшов до крайньої бідності, тоді він опам’ятався, побачив всю гидоту свого розпусного способу життя, зрозумів свою помилку, пригадав любов свого батька і вирішив піти до нього, щоб просити у нього прощення за свій гріх. Його навернення було свідомим, і тому рішення виявилося цілком твердим: він зрозумів, що для нього немає іншого спасіння, як просити милосердя у свого батька, і він був впевнений, що прийде до нього не марно.

Першою важливою умовою покаяння є пізнання своїх гріхів.

Покаяння зроджується тоді, коли людина попадає у скрутне становище в житті і бачить, що власними силами, без Божої допомоги з нього не вийде. Будучи у безпорадному стані, людина згадує, думає про Бога, пригадує собі ті моменти у житті, коли вона жила у злагоді з Богом і втішалася плодами його любові і доброти. Втрата цього стану через гріх зроджує у душі людини тугу за Господом, прагнення повернутися до попереднього стосунку з Богом.

Блудний син, перебуваючи на чужині, в голоді, почав згадувати про рідний дім, про те, як йому жилося добре, про батька, котрий турбувався про нього, дбав про його життя і здоров’я, як добре живуть їхні слуги. У цих роздумах, у крайній нужді, блудний син доходить до розуміння того, що він втратив, покинувши батьківський дім, розуміє помилковість свого рішення, кається за цю помилку і вирішує повернутися до дому, перепросити батька за те, що образив його своїм необдуманим вчинком, не оцінив його любов: „Опам’ятавшись, він сказав до себе: „…Встану, піду до батька мого і скажу йому: отче, я согрішив проти неба й проти тебе. Я недостойний більше зватися твоїм сином. Прийми мене за одного з твоїх наймитів” (Лк. 15, 18-19).

У покаянні знання Бога тісно пов’язане із знанням самого себе, стану своєї душі. Щире покаяння залежить від пізнання Бога і його любові. Міра пізнання Бога визначає рівень пізнання себе, стану своєї душі. Чим більше людина пізнала Бога і його любов у своєму житті, тим краще бачить, що зближує її до Бога, а що ще віддаляє від Нього. Завдяки світлу Божої ласки, людина пізнає, як Бог любить її і що їй ще потрібно зробити, з чого очистити свою душу, щоб краще пізнавати любов Бога до нас, повніше наповнитися нею.

Пізнаючи себе, свої недоліки, людина таким чином пізнає, відкриває потребу Бога, його ласки, любові і допомоги. Міра своїх гріхів має стати мірою відчуття потреби Божої любові, яка потрібна для нашої поправи. Чим більше людина нагрішила, тим більше відчуває потребу Божої любові і милосердя, щоб завдяки ній оздоровилась її душа. Ось що говорить про це апостол Павло: „А де збільшився гріх, там перевершила ласка, щоб, як панував гріх зо смертю, так панувала і ласка через оправдання на вічне життя, через Ісуса Христа, Господа нашого” (Рм. 5, 20-21). Чи знаю я свої гріхи і в чому бачу потребу Божої допомоги, милосердя, якою мірою відчуваю потребу цієї допомоги? Пізнання стану свого життя і своєї душі стало мотивом повернення блудного сина до дому свого Отця. А що нас спонукає звертатися до Бога?

Щоб відбулося покаяння, християнин має пізнати, за що хоче покаятися і перепросити Бога. Чим глибше пізнання себе, стану своєї душі, своїх гріхів, того, що віддаляє мене від любові Бога і позбавляє Божого синівства, тим глибше і щиріше покаяння, відчуття потреби Бога і його любові та милосердя, щоб виправити стан своєї душі і змінити на краще своє життєве становище.

Пізнання стану своєї душі, щире покаяння є одночасно знаком повної відкритості душі на Бога, а чим більша відкритість душі, тим більше довір’я до Бога, тим швидше Бог може змінити, оздоровити нас.

Друга важлива умова у покаянні, це відвага і рішучість до змін.

Блудний син відважився порвати всілякі зв’язки з попереднім життям, із попередніми знайомими, які принесли немало шкоди в його житті, прямо віддаляється з цих місць, де він розтратив своє майно, живучи розпусно. У цьому випадку, він являється для нас найкращим прикладом для наслідування. Найчастіше шкодить нам те, що ми не хочемо покинути тих людей, серед яких ми привчилися до різних гріхів, і тих місць, де маємо постійні спокуси до гріха. Для реальної поправи життя, навернення до Бога, треба рішуче втікати від таких людей, із таких місць, де ми не чуємо себе в безпеці через вплив грішних спокус, нагод до гріха.

Чим глибше пізнання себе, тим щиріше покаяння. Міра гріхів має стати мірою Божої любові, яка потрібна для нашої поправи.

Один юнак прислуговував у церкві і з дитинства товаришував зі своєю сусідкою на ім’я Оксана. Під впливом дорослих покинув світ і пішов до монастиря. Але життя у монастирі зовсім йому не подобалось. Відчував себе у ньому чужою людиною, не відчував у собі покликання до молитовного життя. Через два роки повернувся додому. Першим ділом прийшов до Оксани і з радістю виявив, що вона ще не одружена, навіть ні з ким не зустрічається і взагалі мало з людьми спілкується. Саме у цю мить зрозумів, що Оксана саме ця дівчина, яку він кохає, яка йому суджена долею. Життя у монастирі допомогло йому зрозуміти себе, зрозуміти своє покликання. Вони одружилися і живуть щасливою родиною, до якої завжди приємно зайти. Ось так, коли ми робимо правильні висновки з помилок, то вони допомагають нам віднайти істину, стати на правильний шлях у житті.

Тож не чекаймо, доки якісь пригоди і злидні будуть промовляти до нас. Якщо наше сумління підказує нам, що ми відійшли від Бога через якісь гріхи, зробімо і ми обрахунок совісті, встаньмо із гріхів і повертаймося до нашого доброго Небесного Отця, щоб у Таїнстві щирої сповіді перепросити Його і знову назватися Його улюбленими дітьми і спадкоємцями Його Небесного Царства! Амінь.

о. Михайло Чижович, редемпторист