Неділя 1-ша Великого посту

---

Ів. 1, 43-51
Натанаїл сказав: - Звідкіль ти мене знаєш?

Дорогі брати і сестри! Переживаємо час Великого посту, у якому відбувається наша духовна обнова, духовна подорож до славного таїнства Христового Воскресіння. Сьогодні маємо першу неділю Великого посту, котра засвідчує, що ми вже пройшли перший відрізок цієї духовної подорожі. Євангеліє цієї неділі, яке розповідає про покликання одних із перших апостолів – Филипа і Натанаїла, пригадує нам основну мету і кілька основних завдань Великого посту:

- пригадує нам основне покликання нашого життя - пізнати і полюбити Бога, бути в єдності з Богом тут у вічності.

- пригадує основне завдання посту - духовне очищення, відновлення єдності з Богом і з ближніми.

- вказує на важливий плід посту - пізнати Бога і себе, стан своєї душі, власні гріхи, щоб щиро покаятися за них.

Кожен піст, а зокрема Великий піст, Церква сприймає передусім як час покаяння. Правдиве покаяння потребує пізнання Бога і себе. Ісус Христос у своїх науках підкреслював важливість пізнання Божої правди і дав слухачам таку пораду: „Пізнайте правду, і правда визволить вас” (Ів. 8, 32), а в розмові із самарянкою звертається до неї такими словами: „Якби ти знала дар Божий і хто той, що тобі каже: дай мені напитися – ти попросила б у нього, і він дав би тобі води живої” (Ів. 4, 10).

Апостоли у своїх посланнях часто згадують про роль пізнання у духовному житті християн. Так апостол Іван ділиться з християнами таким своїм пережиттям: „Ми пізнали і увірували в ту любов, яку Бог до нас має” (1 Ів. 4, 16), а на іншому місці пише: „Любі, любім один одного, бо любов від Бога, і кожен, хто любить, народився від Бога і знає Бога. Хто не любить, не пізнав Бога, бо Бог – любов” (1 Ів. 4, 7-8). Апостол Павло звертається до християн так: „Це добре й приємне в очах нашого Спаса Бога, який хоче, щоб усі люди спаслися і прийшли до розуміння правди” (1 Тм. 2, 4); „Хочу ... потішити серця їхні, в любові з’єднані, і збагатити повним розумінням для досконалого пізнання Божої таємниці – Христа” (Кол. 2, 2); „Бо якби були пізнали, не розп’яли б Господа слави” (1 Кор. 2, 8). А апостол Петро завершує своє послання такими словами: „Але ростіть у благодаті та пізнанні Господа нашого і Спаса Ісуса Христа” ( 2 Пт. 3, 18).

Покликання Натанаїла, яке описує сьогоднішнє Євангеліє, дещо відрізняється від покликання інших апостолів. Спочатку Филип розповідає Натанаїлу про свою зустріч з Ісусом Месією. Промінь Божої любові діткнув Натанаїла через свідчення Филипа, а коли Натанаїл прийшов до Ісуса, Спаситель особисто об’явив йому свою любов, засвідчив, що знає його серце: „Перше ніж Филип тебе покликав, я тебе бачив, як був єси під смоковницею” (Ів. 1, 48). Так, Бог знає кожного з нас, але чи ми знаємо Бога, котрий об’явив нам свою любов через Ісуса Христа. Плодом особистої зустрічі Натанаїла з Ісусом стає визнання його Месією Ізраїльського народу: „Учителю, ти – Син Божий, ти – цар Ізраїля” (Ів. 1, 49).

Переживаючи час посту, християнин повинен глибше пізнати, ким є той Ісус, від котрого я віддалився, втратив через свій гріх і до кого маю повернутися. У цьому має помогти нам молитва і Слово Боже. Молитва освітлює душу, показує людині правдивий її стан – всі позитиви і негативи, рівень зв’язку з Богом. Молитва допомагає людині краще бачити, що зближає і що віддаляє її від Бога, що ще потрібно виправити, щоб Божа любов вповні огорнула її.

Святе Письмо описує нам образ того люблячого Бога, до якого маємо повернутися, і його ставлення до людей – своїх створінь. Історія спасіння, описана у Святому Письмі, подає нам безліч прикладів і проявів любові Бога до людини, неустанну турботу про її спасіння, повернення до раю. Все це має пробудити в душі християнина щирий жаль і бажання поєднатися з Богом.

Отже, пізнання Бога визначає міру покаяння. Чим глибше людина пізнала Бога у молитві і роздумах над Словом Божим, тим глибше її покаяння, щиріший її жаль за те, через що вона віддалилася від безмежної Божої любові, які духовні дари втратила через свою неуважність чи недбалість у духовному житті.

Якось батько зі своїм маленьким сином проходжувався по цвинтарі. Хлопчик дуже цікавився написами на пам’ятниках, і прочитуючи їх, дуже дивувався, що всі похоронені були добрими людьми. Тоді він звернувся до батька і запитав: „Тату, а де ж хоронять злих людей?” Батько відповів: „Сину, злі люди живуть, а помирають тільки добрі”.

Так воно і буває, бо люди у житті маскуються, а після смерті їх маскують інші. Але виникає запитання, а чи приховають вони своє зло перед Богом? Ми знаємо, що зло піде за людиною у вічність, якщо вона не очиститься від гріхів, раніше ніж відійде у могилу.

Тож прибігаємо до Тебе, Господи і щиро просимо: подай нам розум і натхнення звернути з наших гріховних доріг і в цьому святому пості позбутися гріхів, а стопи свої направити на дорогу виконання Заповідей Твоїх! Амінь.

о. Михайло Чижович, редемпторист