Неділя 2-га Великого посту

---

Мк 2, 1-12.
Із-за народу не могли принести до нього

Проходить поволі час посту, духовної боротьби за добре приготування душі до величного свята Пасхи Христової. У цьому приготуванні, духовній праці над оновленням своєї душі, свого життя зустрічаємо багато різного роду перешкод і трудностей, які не дозволяють нам наблизитися до Ісуса.

У Євангелії цієї неділі, яке розповідає про оздоровлення Ісусом розслабленого чоловіка, бачимо, що товариші не могли увійти до дому дверима і покласти хворого у стіп Ісуса через велику кількість людей. Вони були змушені вийти на покрівлю дому і через отвір спустити хворого перед Ісусом. А що нам не дозволяє наблизитися до Ісуса, щоб отримати від нього оздоровлення душі і тіла?

Всі ці перешкоди можна поділити на три групи:

Найперше нам не дозволяє наблизитися до Ісуса натовп думок. Перше, ніж людина щось вчинить, ніж якась справа постане в реальності, вона про це роздумує. Усе розпочинається з думки, яка зроджується у серці людини. Ісус виразно сказав про це: „З нутра бо, з серця людини, виходять недобрі намисли, розпуста, злодійство, вбивство, перелюби, загребущість, лукавство, обман, безсоромність, заздрий погляд, наклеп, бундючність, безглуздя” (Мк 7, 21, 22).

Наша духовна боротьба так насправді обертається навколо нашого розуму, навколо думок, які поселяються у нашому серці. Святий Євагрій з Понту, монах з четвертого століття повчав: „Я намагаюся не тільки погано не чинити, але й погано не думати”. Намагаючись вирішити життєві справи з допомогою власного розуму, думок, людина починає провадити діалог з самим собою. Все це є знаком надії на свої можливості і сили, браком надії і довір’я Богу.

Натовп різного роду думок заважає потрапити до дому нашого серця, почути в ньому голос Божий і поставити перед Ісусом зболілу нашу душу. Як пройти крізь такий натовп, як його подолати? Звернімо увагу на те, що текст Євангелія нічого не згадує про те, як четверо намагаються протиснутися крізь натовп. Вони обрали інший спосіб вирішення своєї проблеми - обійшли натовп і опустили хворого зверху, через отвір у стелі. Коли натовп думок наступає на нас під час молитви, Отці Церкви радять обійти їх, повернутися до молитви, роздумувати над Словом Божим на цю тему, яке дасть нам можливість повернутися до Ісуса і пережити Його цілющу благодать.

Друга група перешкод у дорозі до Ісуса, це натовп різних життєвих турбот, клопотів, котрі поглинають увесь наш вільний час і практично позбавляють нас можливості затриматися., роздумати над своїм життям, глибше пізнати стан своєї душі, оцінити свої стосунки з Богом. Постійна зайнятість земними справами, потребами тіла зроджує брак особистої наполегливості у боротьбі із гріхами, рішучості і відваги у дорозі до Христа.

Третю групу перешкод становить більше прив’язання до людей, ніж до Бога. У вирішенні різних життєвих справ людина частіше звертається по допомогу, пораду до інших людей ніж до Бога. А це знову стається внаслідок слабкої любові і довір’я Богу, надії на Нього. Деколи навіть наші ближні можуть бути перешкодою у дорозі до Бога. Можна так захопитися своєю власною побожністю, що аж не помічати спаралізованих в спільноті, не бачити їхніх потреб.

Однак які б важкі не були перешкоди на дорозі до Ісуса, Божа любов і наша віра є сильніші за них, і з їх допомогою ми зможемо успішно подолати ці перешкоди та зблизитися до Ісуса, щоб Він оздоровив і зміцнив нас своєю ласкою. Бо як каже Писання: „Для Бога немає нічого неможливого” (Лк. 1, 37).

До священика подзвонила санітарка лікарні, у якій лежав при смерті важкохворий: „Отче, тут, в одній із палат, лежить вмираючий. Поспішайте сюди, але не говоріть, що це я вам сказала, бо він мене і так вже вилаяв”. Священик прийшов до лікарні, увійшов у палату, побачив молодого чоловіка, який з обуренням промовив: „Це та лайдачка санітарка вас прислала!” І почав поганими словами обзивати священика, але священик не перешкоджав йому, а спокійно споглядав на нього. Пізніше підійшов до ліжка хворого, став навколішки, обняв його голову рукою і промовив: „Мій приятелю, але ж ти вмираєш, може би ми трохи поговорили у цій справі”. Тоді почали розмову, і коли священик розмовляв з ним, хворий відчув у серці якусь переміну. Після цього він щиро висповідався і прийняв Святі Тайни.

Наступного дня якась молода дівчина збентежено підійшла до священика у коридорі лікарні і запитала: „Це ви священик?" „Так”, -відповів той. „А чи мій брат прийняв Святі Тайни перед смертю?” „Так”, - відповів знову священик. „Слава Богу, - промовила вона. — Я протягом семи років благала Пречисту Діву Марію про його навернення. Сьогодні я щаслива!”

Тож сьогодні, коли ми пізнали злобу гріха і те нещастя, яке він спроваджує, запитаймо, а що нам говорить власна совість? Якщо відчуваємо щось, то це знак, щоб ми поправились, ідімо до Ісуса.

Тому у цьому Великому Пості шукаймо способу, щоб приступити ближче до Ісуса і промовити, як той блудний син: „Отче, я прогрішився проти Неба й проти Тебе і вже негідний називатись Твоїм сином, але прийми мене, як найменшого слугу Твого”. Амінь.

о. Михайло Чижович, редемпторист