Велике у Нього відкуплення ... Пс.129
Найпопулярніше
Неділя 5-та Великого посту
Чашу, яку я п’ю, питимете (Мк. 10, 32–45).
1. У четверту неділю Великого посту ми вшановували пам’ять преподобного Івана Ліствичника, котрий залишив нам важливій плід свого духовного життя і духовних подвигів - вчення про духовну „ліствицю” – 30 сходинок – драбину, яка єднає Небо і Землю. Кожна неділя Великого посту це духовна сходинка, по котрих церква піднімає нас до Господа Бога, провадить нас до Пасхи Христової.
У п’яту неділю посту ми читаємо євангельську розповідь про останню подорож Ісуса з учнями до Єрусалиму. Як зазначає євангелист Марко, апостоли повністю не знали, що саме чекає їх там: „І дивувались вони, ідучи за Ним, і були в страху” (Мк. 10, 32). Під час цієї подорожі Ісус запитує апостолів, чи вони готові пити разом з ним його чашу, тобто бути з Ним у Його стражданнях. Цим уривком Євангелія Церква пропонує нам ще одну духовну сходинку в дорозі до Бога, це єдність з Ісусом і надія на Нього.
Чаша у Євангелії має важливе символічне значення. Спільна чаша, це єдність з іншою особою. Пити спільну чашу означає бути в тісній єдності з іншою особою, бути готовим розділити спільно долю іншої особи. Гостинність, спільна гостина мали важливе значення у взаємних стосунках осіб єврейського народу. Запрошення на бенкет, більший чи менший, є завжди знаком зичливості і приязні. Той, хто запрошував і запрошені радіють тим спільно проведеним часом. Участь у бенкеті втамовує найбільш необхідні людські потреби: розділений хліб з приятелем заспокоює фізичні потреби, а спілкування з приятелем заспокоює потреби духа.
Відмова запрошеного прийти на гостину призводила не тільки до марнування приготованих страв, але була виявом великої неповаги, нелюбові, образи того, хто запросив.
Запитуючи апостолів Якова і Івана, чи вони готові пити чашу, яку Він п’є, Ісус мав на увазі щось більше, ніж просто гостину. Ідучи на страждання в Єрусалим, Спаситель хотів випробувати останній раз готовність своїх учнів бути разом з Ним і спільно переживати його терпіння і муки. А найперше Ісус хотів перевірити їхню надію. Якщо вони готові бути з Ним всюди і у всьому, чи вони покладають всю надію на Нього. Та коли Христа схопили в оливному городі, всі апостоли повтікали, бо вони думали про земну славу свого Вчителя і тому багато надії покладали на себе.
ПРИКЛАД. Одна жінка, яка переносила терпіння, говорила: „Полегшити своє терпіння мені дуже легко, бо я дивлюся на тих, хто терпить ще більше, ніж я. Я ходжу у магазин і купую для них необхідні речі, і в цих клопотах я забуваю про свої терпіння і свій біль”. Отже, важливість людини полягає не в тому, яке становище вона займає у суспільстві, але в тому, як вона живе, що вона робить для свого ближнього, як вона служить ближньому і Христові.
Господь Бог, створивши людину, дав їй тіло і безсмертну душу. Подібно у житті людини її основа складається з двох частин: людська – здоров’я, робота, житло, достаток і духовна – віра в Бога і надія, любов до Бога, почуття власної гідності. Земне життя людини дуже тісно пов’язане з матеріальними речами, тому людина багато надії, вирішення справ пов’язує з ними. Однак людська основа є ненадійна, непевна, бо багато речей у житті змінюється, втрачається, хвороби ослаблюють здоров’я і сили і це приносить людині неспокій, невпевненість у собі, у житті. Духовна основа містить у собі незмінні речі: віру в Бога, у безсмертність душі, надію на вірну любов Бога до людини. Саме ця духовна основа дає людині впевненість у собі, впевненість у житті. Вона пригадує нам, що Божа любов є вірна і незмінна, ми ніколи не є самі у житті, бо Господь завжди є поруч з нами у різних обставинах, тому надія на Бога ніколи не розчарує людину, не викличе почуття, що я нещасливий, нікому непотрібний: „надія ж не засоромить, бо любов Бога була влита в серця наші Святим Духом, що нам даний” (Рм. 5, 5).
ПРИКЛАД. Читаючи про святу мученицю Дороту, знаходимо, що коли поганський суддя ніяк не міг спонукати її, щоб вона відреклася Ісуса Христа, її запитали, а хто саме є той Христос, і чому вона Йому так цілковито віддалася? Свята Дорота відповіла: „Ісус Христос кличе нас до раю, невимовної радості, там, де городи засаджені квітами, а рожі та лелії цвітуть вічно”. Суддя усміхнувся і засудив святу Дороту на смерть. А коли її вели на страту, він сказав до неї із насмішкою, щоб вона послала йому з раю декілька гарних рож. Коли свята Дорота приклякнула на місці страти, їй з’явився ангел із трьома гарними рожами у руці. Свята Дорота промовила: „Іди до судді Теофіла і скажи йому, що я посилаю йому обіцяні райські квіти”. А Теофіл поглянув на прекрасні рожі і промовив: „Христос є правдивий Господь і віра в Нього не є ніяким обманом”...
Великий піст, котрий приготовляє нас до Пасхи Христової, пригадує нам, що Пасха, це не тільки справа Ісуса, вона містить у собі наше духовне добро. Страждання, смерть і Воскресіння Ісуса Христа відчинили нам двері до раю, до вічного життя і щастя з Богом. Тому Євангеліє п’ятої неділі, котре розповідає нам про готовність учнів пити чашу Ісуса, закликає нас до цієї єдності з Ісусом, прямувати до неї і здобувати її тут на землі і у вічності. Адже основна мета життя християнина і сенс щастя, бути в єдності з Богом - моїм Творцем, моїм люблячим Батьком.
Тож роздумуючи над сьогоднішнім Євангелієм, задумаймося над своїм життям і своїми вчинками стосовно Бога. Повсякчасно, коли гріх тиснеться у наше життя, відкидаймо його від себе молитвою і просімо: „Ісусе, будь завжди зі мною”. І будьмо переконані, що Ісус не відкине нас, а по-батьківськи прийме нас за своїх дітей і зробить все можливе, щоб не загинула навіки наша душа, за яку Він приніс такий великий викуп - своє життя, щоб вона була повіки щасливою.
Амінь.
о. Михайло Чижович, редемпторист
