Неділя самарянки

---

Ів. 4, 5 – 42
Якби ти знала дар Божий

Історія навернення самарянки, над якою ми роздумуємо у цей великодній час, черговий раз пригадує нам важливу Божу правду, що все в житті є даром Божим. А найбільшим даром любові Бога до людей стали смерть і воскресіння Ісуса Христа, які принесли нам звільнення з неволі гріха і запевнили вічне життя і щастя. Тому ми не можемо заслужити собі той чи інший дар, ми можемо лише випросити його у Бога покірною молитвою.

Відкрити, розпізнати той чи інший дар у житті, означає пізнати того, хто ці дари створив і нам дарував. Пізнати Божий дар, це пізнати самого Бога і його любов до нас. Адже найбільший Божий дар, це дар його любові. Саме з любові до нас Бог дарував нам себе в особі Божого Сина, який прийшов на землю і задля нас страждав і умер, щоб ми були спасенні, а сьогодні Він є з нами у Святих Тайнах.

Розмова Ісуса з самарянкою при криниці Якова має глибоке символічне і духовне значення. Ісус Христос і криниця Якова, це два джерела дарів для людини. Криниця, це джерело води, без якої не можливо уявити собі нормального людського життя і символ всіх інших земних дарів. Христос – це джерело духовних скарбів, джерело правдивого життя і щастя кожної людини, яке запевнює людині Його безмежна і невичерпна любов. Говорячи з самарянкою про Божий дар, дар живої води, Ісус звертає її увагу на себе, як на найбільший дар для людини і джерело всіх дарів, її правдивого життя і щастя.

Спаситель, вступаючи в діалог з жінкою самарянкою, звертається до неї словами: „Була б ти відала про дар Божий, і хто той, що каже тобі: Дай мені напитися, то попросила б сама в нього, а він дав би тобі води живої” (Ів. 4, 10).

Шукаючи сенсу життя і щастя, ми повинні шукати не лише поодинокі дари, а шукати самого Бога, котрий є найбільшим даром для людини і джерелом всіх дарів. До цього закликає нас свято Пасхи. Адже Пасха Христова – страждання, смерть і воскресіння Божого Сина, це найбільший дар небесного Отця для нас, бо саме в ній Бог показав нам найвищий прояв своєї любові і милосердя, щоб ми мали вічне життя і щастя, втішаючись безперервно його любов’ю у вічності.

Властиво кожна людина шукає на землі доброго життя і правдивого щастя у свій спосіб. Однак багато людей є незадоволені своїм життям, або не відчувають себе вповні щасливими. Щоб заспокоїти прагнення щастя, вони шукають у житті різні дари: дбають про здоров’я, достаток, становище, славу серед людей, але з часом відчувають, що це не задовольняє їх найглибших бажань. Люди нещасливі тому, що не знають, не шукають Бога у житті, а отримуючи Божі дари, цінують їх більше, ніж самого Бога. Ті чи інші дари, які ми отримуємо через молитву, повинні провадити нас до цього найбільшого дару – пізнання самого Бога і його любові до Нас, бо у вічності людська душа вже не буде потребувати тих чи інших дарів, бо сам Господь і його любов будуть щастям спасенної душі.

Один подорожній заблукав у пустелі Сахарі, що в Африці. Після довгого блукання він використав увесь запас води і його почала мучити спрага: в устах пересохло, очі світились погасаючим блиском. Він ні про що більше не думав, лише про воду, яка б втамувала спрагу.

І ось випадково він побачив якийсь мішок. Із останніх сил почав добиратись до нього, думаючи, що в ньому є вода або вино. Але яким гірким було його розчарування, коли виявилось, що мішок цей був повний золотих речей. Мандрівник із розчаруванням відвернувся і пішов, переповнений сумом, не взявши ні однієї золотої монети. Золото не могло вгамувати його спрагу і врятувати від смерті. Йому була потрібна вода.

Так і для того, щоб вгасити нашу душевну спрагу, потрібна вода, якою для нашої душі у цій земській пустелі є слово Боже і Свята Євхаристія, бо нічим іншим не вгамуємо душевної спраги.

Вдивляючись пильно у людське життя, можна впевнено сказати, що немає правдивого щастя без любові, а любові немає без пізнання джерела, з якої вона випливає. Отже, пізнання Бога — дуже важлива річ, бо без цього нема справжнього щастя і праведного життя. Саме брак духовного пізнання у євреїв призвів до того, що вони засудили і розп’яли Христа – очікуваного Месію. Про важливість пізнання Бога і його любові у пошуках власного щастя пише святий Павло: „ми говоримо про Божу мудрість у таємниці, приховану …; яку ніхто з володарів цього віку не пізнав; бо коли б пізнали, то не розп’яли б вони Господа слави!” (1 Кор.2, 7-9). Тому кожен християни, який звертається до Бога з тими чи іншими потребами, з надією, що Бог вчинить щасливим його життя, повинен часто запитувати себе: а на скільки я пізнав Бога, пізнав його любов за час усіх моїх молитов, звернень до Нього, пізнав Божі дороги, якими Він приносить мені свою любов, хоче ущасливити мене.

Дорогі мої! Цілий світ - це немовби духовна пустиня, і тільки рідко десь б’є джерело живої води, що гасить спрагу людської душі. Людська душа також вміє шукати і може знайти це джерело, якщо ми визволимо її від прив’язання до себе і земний речей. Вона повинна знайти Бога, щоб поклонятися Йому духом і правдою.

Ми будемо щасливі, якщо у вірі підемо слідом за жінкою-самарянкою і будемо шукати у житті Христа задля Нього самого. Тоді і ми почерпнемо з Божого джерела „живої води”, яка має силу загасити духовну спрагу і стати джерелом води, що тече у життя вічне. Якщо знайдемо його, то будемо вічно щасливими. Бо Сам Бог буде нашим щастям. Амінь

о. Михайло Чижович, редемпторист