Неділя сліпонародженого

---

Ів. 9, 1 – 39
Хто згрішив, він, чи батьки його, що сліпим родився?

Первородний гріх, увійшовши у світ через непослух перших прародичів Адама і Єви, порушив Божий порядок у самій людині, у її стосунках з ближніми, навіть у природі у вигляді різних катаклізмів, хвороб. Різного роду труднощі, випробування, з якими люди зустрічаються у житті, зроджують у них запитання: чому є хвороби, різні терпіння, неповага, нелюбов, ворожнеча між людьми, хто винуватий у цьому? Запитання чому, пошук лише причини негараздів у житті, може бути певним проявом самолюбства. Воно зосереджує увагу людини на собі. Така особа шукає більше себе, ніж Бога, дбає більше про добро тіла, ніж про добро душі.

Ставлячи запитання чому це сталося у моєму житті, зі мною, за що я терплю, адже я нічого злого не зробив, людина хоче виправдати себе, шукає винного у своєму нещасті у комусь іншому. Таким підходом до терпінь особа попадає неначе у замкнуте коло, все відбувається між нею і причиною терпіння, вона не бачить інших способів вирішення даної проблеми.

Одного разу злодій заліз до Церкви, щоб обікрасти її. Все ніби добре проходило, але раптом почувся голос дзвону, який розбудив сторожа. Сторож вискочив зі своєї сторожки і зловив злодія. Виявилось, що злодій випадково в темноті зачепив за шнурок - і дзвін задзвонив. Злодій почав нарікати на дзвін: „Ох, якщо би не твій довгий язик і порожня голова, то у мене було би все добре, а так прийдеться відповідати".

Хто тут винний: дзвін чи злодій? Але такий вже характер людський, що обов’язково винен хтось, але не я.

Християнин, людина віруюча, шукає не тільки причини, а також значення даного випробування, запитуючи себе: а що означає ця подія, яке значення вона має для мене, яка Божа воля тут проявляється, що Бог хоче сказати мені через це. У різних випробуваннях християнин бачить дію Бога, Божу присутність, певне Боже добро для себе.

Історія сліпородженого нагадує нам, що не все у житті є наслідком гріха, чи Божою карою, покутую за певні людські гріхи, а допуском Божої волі для зближення людини до Бога. Пошук Бога, Божої волі у терпіннях відкриває серце людини для Бога, на його духовне світло. А світло віри і любові відкриває людині розуміння і значення того чи іншого випробування, допомагає віднайти себе у цій ситуації, віднайти сенс життя серед терпінь. Пошук Бога у терпіннях наповнює людину духовним світлом, котре допомагає розрізняти добро від зла, дію Бога від скритого впливу сил темряви. Тому Ісус, відповідаючи на запитання апостолів про причину сліпоти чоловіка, сказав зокрема такі слова: „Поки Я у світі - Я світло світу” (Ів. 9,5). Саме Христос є тим, хто відкриває людині значення терпінь, словом і прикладом вказує дорогу визволення з нього.

Хоч людина згрішила через непослух і віддалилася від Бога, порушила Божий лад у собі, порядок людського життя, однак Бог не перестав її любити і шукати для неї доріг повернення до життя вічного. Цю любов Бог об’являв і потверджував різними знаками і чудами протягом всієї історії людства через патріархів, царів, пророків, а зокрема через свого Сина Ісуса Христа. Устами пророка Єзекиїла Господь сказав: „Клянусь, як от живу я, - слово Господа Бога, - я не хочу смерті грішника, але щоб він навернувся і живим був” (Єзк. 33, 11). Цю правду Ісус засвідчив словами: „Бог бо так полюбив світ, що дав Сина свого єдинородного, щоб кожен хто вірує в нього, не загинув, але жив життям вічним. Бо Бог не послав у світ Сина, щоб світ засудити, але щоб ним спасти світ” (Ів. 3, 16-17). Із цих слів можемо зробити висновок, що різні терпіння, які стаються у житті людини, Бог допускає з метою, щоб пробудити у неї віру і довір’я до своєї доброти і милосердя і таким чином наблизити людину до себе.

Вислухавши уважно сьогоднішнє Євангельське читання, ми переконуємось, що Господь Бог має найкращі наміри, коли посилає хрести, терпіння, нещастя на людей, бажаючи для них тільки добра. Через хрести і терпіння ламає гордість грішника, відкриває йому очі, даючи можливість пізнати свій гріховний стан, щоб правдиво навернутись до Бога.

Не раз Господь посилає терпіння і хрести на праведників, щоб їх випробувати у вірності. Господь як серцевідець знає всі серця. Часто Бог робить із людиною так, як той купець, що купує діамант. Щоб пізнати правдивість діаманту, бере його в темне місце, і якщо він у темному місці світиться, це ознака його правдивості. Праведник є лише тоді праведником, коли серед терпінь є вірним Богові і не відступає він Нього. А за ці терпіння Господь щедро нагороджує праведників. І тоді за перенесені хрести і терпіння „виявляються діла Божі на них”. Ми бачили у сьогоднішньому Святому Євангелії, як Господь Бог щедро нагородив сліпородженого за його терпіння, бо чудесним способом відкрив його очі, даруючи йому зір тілесний і душевний. Пам’ятаймо, що тільки віра в Бога становить справжню основу духовного життя.

На заході Європи проживав один хлопчина, який народився сліпим. Родичі сильно переживали за нього та нічого не могли вдіяти. Але, на щастя, він був дуже здібним. Хоч був сліпий, але навчився грати і як тільки підріс, то грав у костелі на органі. Одного разу в око впала соломинка, його відпровадили до лікаря. Лікар витягнув соломинку і принагідно оглянув очі та сказав, що можна зробити операцію. Хлопець погодився. Після операції він перший раз побачив світ Божий, небо, хмари, квіти, сонце. Побачив зовсім інакше, ніж до цього часу уявляв собі, коли про це розповідали йому тато і мама. Це справді було для нього велике щастя. Він сміливо міг сказати, що краще один раз все це побачити, ніж сім разів про це почути!

Тож на цьому світі все має свій кінець. Настав кінець і терпінню чоловіка, що був сліпим від народження: Ісус Христос підійшов до нього і чудесним чином оздоровив його. За свідченням Святого Письма на другому світі в оселях нашого Небесного Отця зберігається для нас ще більше щастя, ніж на землі: „Чого око не бачило і вухо не чуло, що на серце людині не приходило, то Бог приготував для тих, що люблять Його” (1 Кор. 2,9).

Пам’ятаймо, що Господь через оздоровлення сліпородженого відкрив нам вірний погляд на життя дочасне, а через дочасне і на вічне. Господь завжди готовий допомогти нам, потрібно лише наше бажання. Божа любов насправді є для нас безмежна. Тому співпрацюймо з Божими ласками, які мають лише одне завдання, а саме: допомогти нам врятувати нашу безсмертну душу.

Просімо Ісуса Христа, щоб завжди перебував із нами: і в хвилях радості, і в хвилях смутку, особливо тоді, коли мова йде про вічність. З молитвою звертаємось до Нього і благаймо Його часто, щоб був повсякчасно дороговказом для нашого життя, щоб нам ніхто не зміг затемнити світло Божого пізнання, щоб ми полюбили Його всім серцем і ніколи не розлучались з Тобою.

Будьмо завжди вдячними за все Господу Богу, будьмо вірними Його Святим Заповідям, а тоді не тільки побачимо, а ще й успадкуємо вічне щастя в небі, яке приготував Бог тим, хто любить Його! Амінь.

о. Михайло Чижович, редемпторист