Вознесіння Господнє

---

Лк. 24, 36-53
Він благословив їх, віддалився від них і став возноситися на небо

Вознесіння Ісуса на небо стало завершенням його земної місії - спасіння людського роду і повною прославою в небі. „Тепер же я іду до того, хто послав мене” (Ів. 16, 5). „Я вийшов від Отця і прийшов на світ - і знову полишаю світ і до Отця повертаюсь” (Ів. 16, 27). „Я тебе на землі прославив, виконавши те діло, яке ти дав мені до виконання” (Ів. 17, 4). Ісус повернувся до свого Отця, виконавши його  волю – відкуплення людства з неволі гріха своїми стражданнями і смертю на хресті. Отак мовив Ісус, а підвівши очі свої до неба, проказав: „Отче, прийшла година! Прослав свого Сина, щоб Син твій тебе прославив, згідно з владою, що її ти дав йому над усяким тілом: дарувати життя вічне тим, яких ти передав йому” (Ів. 17, 1-2). Цим Він приготував нам місце, духовне житло в небі. Про це Ісус ревно просив свого Отця на Тайній вечері: „Отче! Хочу, щоб ті, яких ти мені передав, перебували там, де і я, щоби й вони були зо мною та й бачили мою славу, яку ти дав мені, бо полюбив єси мене перед заснуванням світу” (Ів. 17, 24). Подія вознесіння стала здійсненням слів Спасителя, які Він сказав до апостолів на Тайній вечері: „Іду приготувати вам місце… щоб і ви були там, де я” (Ів. 14, 2-3).

Вознесіння Ісуса Христа на небо містить у собі важливу духовну науку для нас. Наша праця над власним освяченням повинна духовно підносити нас, сприяти духовному зросту у вірі і любові до Бога, звільняти від прив’язання до земних речей, до будь-якого найменшого гріха і зближати до Бога, до нашого місця в небі, а не просто задовольняти земні потреби.

Сьогоднішнє свято Вознесіння має утвердити в нас розуміння і переконання, що людина не знайде тривалого щастя на землі, тут його немає. Наше правдиве щастя є в небі – бути близько Бога і насолоджуватися любов’ю Отця, Сина і Святого Духа.

Людство завжди мало тугу за щастям, за вічністю. В дійсності ми живемо, аби стати та бути щасливими. Бажання щастя, це ціль, що творить зміст нашого життя. Шукати щастя, це шукати Бога, який чекає нас у вічності.

Празник Вознесіння Христового має нам постійно пригадувати, яка наша ціль життя, де наша правдива батьківщина, де нам шукати щастя, бо на землі нема його повноти. Небо – це місце, де є вічне щастя. Святий Павло мав нагоду закоштувати цього щастя, він зазнав таких радощів, такого задоволення, що пише: „Те, чого око не бачило й вухо не чуло, що на думку людині не спало, те наготував Бог тим, що його люблять” (1 Кор. 2, 9).

Небо - це місце, де ангели і святі постійно радіють і обличчям в обличчя оглядають Бога. У Небі немає ні болю, ні смутку – тільки неустанна радість, немає нарікання, тільки вічне задоволення; немає гніву, ненависті, переслідування, тільки найкраща, свята любов; немає страху, непевності, тільки непорушна тривалість й незмінна певність. У Небі – життя без смерті, молодість без старости, здоров’я без слабостей, відпочинок без праці, радощі без злиднів, згода без спорів, світло без темряви – нев’януча краса, справжня свобода, повнота знання, море щастя.

До Филипа Македонського прийшов одного разу посол із Атен. Король розпитував його про славу, скарби і красу столиці Греції. Посол був добрим промовцем і дуже гарно змалював королю Атени. „Царю! - говорив він. - Якби ти знав, які чудові ті Атени, які у нас будівлі, святині, Акрополь, які там є багатства, мистецтво, поезія, то ти признав би без вагання, що Атени - це просто рай!” „Так! Рай! - відповів захоплено цар. — І хоч би не знати скільки крові, вогню, золота, труду це коштувало, Атени мусять бути моїми! Атени мусять належати мені!”

Подібно і ми з такою великою ревністю повинні шукати Бога, прагнути осягнути небо – місто нашого вічного щастя, наш небесний рай.

Свято Вознесіння Господнього – це також день надії, бо вже для нас усіх відчинена дорога до неба, тепер можемо з певністю туди споглядати, бо там і для нас приготовлене житло. Сьогоднішнє свято сповняє нас радістю з того, що також і ми будемо взяті до Неба не тільки з душею, але і з тілом. Так, людська душа є безсмертна, бо Бог створив її на свій образ і подобу. Та не тільки душа зможе брати участь у божественному житті, але і тіло. Обидві складові частини людини – і душа, і тіло будуть жити у вічності. І Христос, Який возноситься сьогодні на Небо з тілом і душею, доводить те, що людська природа у повноті, і душа і тіло, буде взята в Небо, щоб там перебувати в оселях Божих вічно.

Тому піднесімо сьогодні і кожного дня свої серця до Господа, очі свої вгору, як колись це зробили апостоли Христові, і з вірою промовмо: „Дякую Тобі, добрий Боже, вже наперед за таку величну і чудну нагороду – вічне щастя, яку Ти приготував за мої скромні труди, що зношу на землі задля Тебе. Від сьогодні я постановляю собі, щоденно пам’ятати про вічність, щоб певніше втриматись на цій дорозі до спасіння. О Боже, благаю Тебе, подай мені для цього свої потрібні ласки, щоб я був гідним спадкоємцем Твого Небесного Царства!” Амінь.

о. Михайло Чижович, редемпторист