Неділя 11-та по Зісланні Святого Духа

Коли ми робимо добро ближнім: батькам, чоловікові, жінці, сестрі, брату, дітям, допомагаємо їм, хочемо справедливо добра у відповідь, доброго ставлення до себе. Та нашу працю не завжди цінують, нас не все поважають. Коли зазнаємо такої кривди, хочемо справедливого покарання. Закон справедливості штовхає нас до гніву, ненависті, прокльонів, подружньої зради, як справедливої відповіді своєму кривдникові. Замість вирішення справи, справедливість ще більше загострює конфлікт і породжує нові.

У нашому житті є безліч різних ситуацій, де ми зустрічаємо несправедливість, брак милосердя і стаємо перед вибором принципів поведінки: справедливості чи милосердя, а одночасно вони є нагодою проявити зі своєї сторони радше милосердя, ніж справедливість. 

- Це є зверхнє ставлення до нас, неповага, обман, несправедливість: вдома, на роботі, в транспорті, в установах. 

- Справа навернення наших ближніх від поганих звичок, таких як: непристойні слова, прокльони, наркотики, алкоголь, комп’ютерні і азартні ігри, байдужість і легковажність до духовного життя, непослух дітей батькам, вчителям. 

Першою нашою реакцією в таких ситуаціях є нетерпеливість, роздратування, обурення, критика, осуд ситуації чи поведінки особи. Незадоволення ситуацією чи поведінкою близької особи означає, що нашою поведінкою починає керувати принцип справедливості. Коли ми керуємося у житті лише принципом справедливості, тоді ми поводимося не як християни, а як звичайні люди, які не пізнали Христа, бо Він показував усім приклад любові і милосердя. 

Але Христос пропонує нам кращий спосіб розв’язання цих ситуацій – милосердя. Апостол Павло дає нам таку пораду: „Нікому злом за зло не віддавайте; дбайте перед усіма людьми про добро. Коли можливо, оскільки це від вас залежить, будьте з усіма людьми в мирі… Але коли твій ворог голодує, нагодуй його; і коли має спрагу, напій його, бо роблячи це, ти нагромаджуєш йому на голову розпалене вугілля. Не дозволь, щоб зло тебе перемогло, але перемагай зло добром” (Рм. 12, 17-18, 20-21). 

Замість зауважень, критики, осуду в сторону іншої особи краще проявити добрий приклад покори, терпеливості, милосердя, прощення, молитви за навернення особи. Тобто спочатку треба вкласти бажане добро в серце іншої людини, щоб потім були плоди доброї поведінки, ставлення особи до нас. Мій добрий приклад має допомогти іншій особі духовно зрости і отримати для себе розуміння її помилок, того, що від неї очікуємо, а тоді очікувати відповіді – її добре ставлення до мене. „Любіть один одного братньою любов’ю. Пошаною один одного випереджайте” (Рм. 12, 10-11). „Не майте між собою інших боргів, крім боргу взаємної любові” (Рм. 13, 8) – закликає святий Павло. „Бо суд немилосердний для того, хто не чинить милосердя. Милосердя ж понад суд” (Як. 2:13). 

Розуміння і співчуття до іншої особи має пробудити в неї почуття важливості, потрібності, як особи, для іншої людини, для спільного добра. 

Деякі вчені називають християнство релігією для слабких, бо Христос пропонує своїм слухачам проявляти терпеливість, покору, милосердя, прощати кривдникам, а навіть любити своїх ворогів. В очах світу це виглядає певною слабкістю, коли зазвичай людина хоче бути сильною, впевненою і захищеною у житті. 

Та коли подивимося на життя і приклад Ісуса Христа, то побачимо, що книжники і фарисеї критикували його науку і особливо поведінку, осуджували Його, насміхалися, принижували перед іншим людьми, а вкінці засудили несправедливо на смерть і розп’яли на хресті. І здається, що Христос, який своєю наукою збирав біля себе багато людей, оздоровляв хворих з невиліковних недуг і навіть воскрешав померлих, виявився слабким, отримав поразку у своїй діяльності. 

Однак своєю слабкістю - стражданнями і смертю на хресті Ісус отримав велику перемогу над гріхом і дияволом, Він приніс найбільше добро – визволення з неволі гріха і диявола і дарував людям спасіння. „Бог же показує свою до нас любов тим, що Христос помер за нас, коли ми ще були грішниками нас, коли ми ще були грішниками” (Рим. 5:8). Своїм славним воскресінням Христос здобув собі вічну славу. 

Покора, терпеливість, стриманість, прощення, це не слабкість чи втрата для християнина, це сила духа, перемога над злом, гріхом, бо тоді в нас діє Божа сила і ласка, Божа любов перемагає через нас зло, яке є у серці чи вчинках мого ближнього, „щоб було видно, що велич сили є від Бога, а не від нас” (2 Кор 4:7). „Бо моя сила виявляється в безсиллі. Отож, я краще буду радо хвалитися своїми немочами, щоб у мені Христова сила перебувала, …бо коли я немічний, тоді я міцний” (2 Кор 12:9-10) -  писав святий Павло. 

Якщо хочемо взаємної віддачі, отримати у відповідь добро від іншої близької особи, спочатку треба вкласти це добро в серце тої людини проявом покори, терпеливості, стриманості, милосердя, прощення, молитви за неї, а тоді можемо мати надію і впевненість, що від такого способу моєї поведінки, ставлення до даної особи будуть плоди любові, поваги, підтримки, розуміння один одного. „Ми трудимося, працюючи власними руками; нас ображають і ми ми благословляємо; нас гонять і ми терпимо; нас лають і ми доброзичливі” (1Кор.4:12). 

Жила одна вдова, яка мала три сини. Хоч як їй було важко годувати дітей, але вона піклувалася не тільки одягом і їжею для своїх синів, а й вчила їх любити Бога. І поки діти були з нею – жили по-божому. Але пройшов час, сини виросли, одружились і пішли жити окремо від матері. Друзі, приятелі, товариства почали зле впливати на синів, і вони помаленьку стали забувати маму, а потім і мамину науку, щодо Божого закону. Сумувало материнське серце за дітьми і кожен раз при зустрічі мати нагадувала дітям: „Живіть з Богом!” А діти, як то тепер буває, кажуть: „Ой, мамо, нині всі так живуть. Ми вже дорослі і самі знаємо як жити”. Заплакала старенька і ще ревніше молилася за своїх синів. 

Пройшли літа, старенька мати померла. Після похорону діти робили в домі порядок і знайшли мамин щоденник, де вона записувала важливі події свого життя. Серед іншого там були записані такі слова: „Молилася по дві години щоночі за навернення своїх синів. Минуло два роки – Бог вислухав мою молитву і навернувся мій менший син. Минуло п’ять років – вислухана молитва і навернувся мій другий син. Тепер вже кінчу життя – не вислухана молитва, старший син не навернувся. Але жертвую Богові все своє життя за його навернення. Боже, спаси мого сина!” Прочитавши це, старший син впав на коліна і сказав: „Прости мені, мамо. Бог вислухав твою молитву, від нині я буду жити з Богом, як ти мене навчала”. Заплакав і тихою молитвою звернувся до Бога.

Навернення ближнього можна порівняти до розмови двох іноземців. Щоб вони могли порозумітися і дійти до спільної думки, хтось один повинен знати і розуміти мову другої сторони. Тоді їхня розмова буде корисна, інакше вони не зрозуміють себе, що хто говорить. Прощення і милосердя допомагає нам ввійти в становище іншої особи, зрозуміти її внутрішній стан, тобто знайти спільну мову – зрозуміти чому вона саме так, а не інакше поводиться, а тоді побачимо як знайти підхід до неї, взаємне розуміння, щоб могти щось доброго вимагати і очікувати від неї. 

Сьогоднішньою притчею Ісус Христос нагадує нам, що саме від нашого ставлення до людей залежить і відношення Бога до нас самих. На нашій дорозі до Бога завжди стоїть людина, тому будьмо уважними одні до одних, навчімося прощати провини, пам'ятаймо, що ми є християни. Тому завжди маймо у своїй пам'яті слова, якими Ісус Христос закінчує сьогоднішню притчу: „Отак і Мій Отець Небесний буде чинити вам, якщо кожен із вас не прощатиме братові своєму від серця свого" (Мт. 18, 35). Амінь.