Преображення Господа нашого Ісуса Христа

Подія преображення Господа нашого Ісуса Христа відбулася незадовго до його страстей. Як описує євангелист Матей, одною із важливих ознак преображення було велике світло на Таворі: „обличчя його сяяло, наче сонце, а одежа стала білою, наче світло” (Мт. 17, 2). Цим знаком Ісус відкрив вибраним апостолам усю красу свого божества, щоб духовно зміцнити їх на час своїх страждань і на майбутню їхню місію. 

Своїм преображенням на Таворі, а зокрема зміною свого вигляду Христос показав апостолам усю красу свого Божества, первісну красу людської природи, об’явив себе, як правдиве джерело всякого добра і краси. Особливою ознакою преображення було надзвичайне світло на обличчі і одежі Ісуса Христа. Воно свідчило про божественну красу його душі – красу Божої любові. 

Тема краси була актуальною у всі віки історії людства і різні народи у свій спосіб її розуміли і відтворювали у житті. За ввесь час існування людства на землі створено різні види краси: архітектурні споруди, красиві квіти, дорогоцінні прикраси із золота і каменів, дорогий одяг. 

Питання краси є досить широке у своєму розумінні і має різні способи свого прояву: воно обіймає речі матеріальні, видимі і духовні – невидимі: музика, спів, добро, любов, правда, справедливість, милосердя. 

Серед всіх земних створінь найціннішим є людина. Як пише Святе Писання, Бог створив її на свій образ і подобу, тобто подібною до себе у всьому, а зокрема дарував їй частку своєї Божественної краси у вигляді безсмертної душі, обдарованої даром розуму і вільної волі, здатної любити і прощати. 

Коли говоримо про Божу красу людини, то слід пам’ятати, що вона стосується не лише тіла, а всієї особи. Бог створив людину красивою не тільки у зовнішньому вигляді її тіла, вона є красива як особа, незалежного від зовнішнього вигляду, стану здоров’я чи життєвого статусу, бо вона носить у собі образ і подобу Бога – свого Творця. Тому кожна людина в очах Бога є красива у свій спосіб, бо Він її любить такою, якою вона є. 

Правдива краса людини проявляється не тільки у зовнішніх речах: рисах тіла, поставі, зовнішньому вигляді, прикрасах, які часто змінюються зі зміною моди, втрачають свою вартість, а також у внутрішніх речах, тобто яким духом людина є наповнена. 

Велич людини проявляється у тому, що наша людська гідність і краса закорінені в Божій любові, яка наповнює нас з середини, якою Бог хоче наповнити нас в собі самих. Ось як оспівує це кондак передсвяття Преображення: „Сьогодні Божим преображенням уся людська природа по-божому сіяє і радісно кличе: Преображується Христос, що спас усіх”. 

Під час преображення Ісуса лице його сяяло як сонце, що було проявом його Божої краси, бо то сяяла краса Його любові. Коли гору Тавор огорнула хмара, із неї пролунав голос небесного Отця, який назвав Ісуса своїм улюбленим Сином. У Ньому Отець бачить також кожного з нас, хто з’єднався з Христом у святому Хрещенні, бо Христос страждав і помер за спасіння всіх людей. „Ми поховані з ним через хрищення на смерть, щоб, як Христос воскрес із мертвих славою Отця, і ми теж жили новим життям” (Рим.6:4). „Бо якщо ми з'єднані з ним подобою його смерти, то будемо і подобою воскресіння” (Рим.6:5). 

Як тоді до Ісуса, так і сьогодні до кожного з нас Отець промовляє ті самі слова: „Ти мій улюблений син, якого я вподобав” (Мт. 17, 5) – ти прекрасний, найкращий, найдорожчий для мене. 

Бог, який є самою любов’ю, як запевнює нас апостол Іван, його досконала любов є початком всякого життя, основою добра і краси. Цю любов Отець небесний об’явив і дарував нам через свого Сина Ісуса Христа. „Бог бо так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в нього, не загинув, а жив життям вічним” (Ів.3:16). „Коли ж Христос, ваше життя, з'явиться, тоді й ви з ним з'явитесь у славі” (Кол.3:4). Ісус запевняє нас: наше життя закорінене у Його любові. Саме ця любов є джерелом усього доброго у нас в середині, зокрема й краси. Наскільки заглибимося у Джерело життя та любові, настільки краса, як природний продукт цих зусиль наповнить нас. Таким чином краса є невід’ємною частиною нашої істоти. 

Нехай же думка про Небо і його невимовні радощі ніколи не виходить нам із пам'яті як у щасливих, так і в сумних та прикрих хвилинах нашого життя. Думка про Небесну щасливість нехай ніколи не покидає нас, сподіваймося, що і для нас настане день Преображення і вічної нагороди! Амінь.