Воздвиження Чесного Хреста Господнього

---

Ів. 19, 6-11.

Хресту Твоєму поклоняємось, Владико,…

Цієї неділі наша Церква святкує великий Господній празник – Воздвиження Чесного і Животворного Хреста Господнього. В цей день ми згадуємо віднайдення цього хреста стараннями цариці Олени і урочисто вшановуємо його молитвами, як особливу пам’ятку Христових страждань, важливий символ християн, нашої віри і відкуплення.

Роздумуючи над сьогоднішнім святом і його духовним значенням для нас, спробуймо спочатку дати відповідь на питання: чому Господь наш Ісус Христос для спасіння людства повинен був перетерпіти таку ганебну смерть на хресті.

Спасіння, про яке ми так часто говоримо, означає оновлення людської природи, яка була затьмарена гріхом і підпала під владу смерті. Оновлення людської природи міг звершити тільки той, хто створив цю природу, тобто Бог. Ні ангели, ні людина не могла сама оновити людську природу, тому для її оновлення треба було подолати гріх в людській природі і подолати смерть. „Тому, що через чоловіка смерть, через чоловіка й воскресіння мертвих. Бо як в Адамі всі вмирають, так у Христі всі оживуть” (1 Кор. 15, 21-22).

Найбільшим виявом людського гріха була ганебна смерть на хресті. Хресна смерть за часів Ісуса була найбільшою ганьбою, бо нею карали не кожну людину, а великих злочинців. Ісус Христос, який прийшов на землю для того, щоб обновити людську природу, подолати в ній гріх і смерть, вирішив прийняти хресну смерть і дозволив зарахувати себе до злочинців, щоб таким чином показати всю злобу і небезпеку гріха, як заповідав пророк Ісая: „Та він наші недуги взяв на себе, він ніс на собі наші болі. Кара, що нас спасає, була на ньому, і його ранами ми вилікувані. Провини нас усіх Господь поклав на нього. Гріб йому призначили разом з безбожними, і з злочинцями його могила,… бо видав на смерть свою душу і був зачислений до лиходіїв, коли він узяв на себе гріхи багатьох і за грішників заступався” (Іс. 53, 4, 12).

Христос прийняв хресну смерть, як спосіб очищення людської природи від гріха, не тільки зі справедливості, а передусім з любові до нас, солідарності з людиною. Він не покинув нас після первородного гріха, а прийшов нам на поміч. Своєю смертю на хресті і воскресінням з мертвих Ісус дав доказ перемоги над гріхом і смертю, і кожен, хто увірує в нього, зможе отримати очищення від гріхів і звільнитися від смерті.

Хресна смерть Ісуса стала найбільшою жертвою на землі і найвищим проявом любові Бога до людини. Вшанування Господнього Хреста пригадує нам цю велику жертовну любов Бога до нас і запрошує нас наповнитися таким духом жертовної любові до Бога і ближніх за прикладом Христа. І ми можемо вчинити це досить просто, коли всі наші духовні вправи будемо виконувати не з обов’язку, а в дусі любові до Бога, жертвуючи час особистої молитви, участі у Богослужіннях на славу Божу і добро своєї душі.

Ще одна важлива річ, на яку звертає нашу увагу сьогоднішнє свято, це значення самого хреста для нас. Хрест є символом спасіння людського роду. Не хрест сам, як дерево, спас людину, а Ісус, розп’ятий на тому хресті. Тому ми ставимо хрест на куполах церков, носимо на своїх грудях, як символом спасіння, перемоги над гріхом і смертю. Хрестик, який ми носимо на грудях, повинен пригадувати нам про любов Бога до нас, зміцнювати нашого духа, захищати від всякого зла і бути знаком нашої віри в Бога, його присутності при нас, за словами святого Павла: „Я все можу в тому, хто мене скріпляє” (Фп. 4, 13), „Слово про хрест - глупота тим, що погибають, а для нас, що спасаємося, сила Божа” (1 Кор. 1, 18).

Коли ми носимо хрестик на грудях, а в найменших труднощах нас опановує дух зневіри, знеохоти, неспокій наповнює серце, не виконуємо заповідей, дбаємо більше про добро тіла, ніж душі, то це означає, що нагрудний хрест не є для мене духовною зброєю, який може захищати мене від спокус, зміцнювати надію на Бога, а звичайною прикрасою. Якщо хрест має зміцнювати нашого духа, зближати мене до Бога, „бо чоловік дивиться на лице, а Господь дивиться на серце” (1 Сам. 16,7), тоді немає потреби виставляти його на верх одежі, інакше він перетвориться у звичайну прикрасу, щоб хвалитися перед людьми. Про це попереджає нас Христос: „Уважайте добре, щоб ви не чинили ваших добрих учинків перед людьми, які б вас бачили, а то не матимете нагороди в отця вашого, що на небі” (Мт. 6, 1). Ісус дивиться на нашу віру, яка є в серці, а не в зовнішніх релігійних символах. Християнин повинен свідчити свою віру ближнім не зовнішніми речами, як хрестик чи медалик, а ділами любові, милосердя, покори, терпеливості, лагідності, прощення і т.д.

У селі помирала дівчина, яка у свій час не жила побожна, не дбала про Бога і виконання заповідей Його. Вона помирала, але не хотіла вірити, що помирає. Але одного дня дуже прихворіла і зрозуміла, що справді наближається смерть, згасає життя, а з чим вона має стати перед Богом? Їй гірко стало на душі, піднесла руки вгору і промовила: „Погляньте, погляньте, я з порожніми руками відходжу на Суд Божий!” На щастя вже був прикликаний священик. Коли він наблизився до неї, вона жалібно промовила: „Отче, погляньте на мої руки, вони порожні, я нічого не зробила для Бога, а вже змушена помирати”. У цьому священикові Бог посилає добру думку, він бере Хрест і подає їй цілувати, а відтак у руки. Умираюча здригнулась, відкрила очі, її обличчя прояснилось, притисла Хрест до серця, відтак висповідалась, отримала розрішення і через декілька хвилин із Хрестом у руках померла.

Святий Хрест був у великому почитанні у перших християн. Пам’ятаймо, що зі святого Хреста спливає на нас велика сила, бо на ньому Божий Син помер із любові до нас, щоб нам повернути радість неба. Тому у різних обставинах нашого життя ніколи не втрачаймо з очей Розіп’ятого Ісуса. У сьогоднішнє свято припадаймо з поклоном перед животворним деревом святого Хреста і благаймо Спасителя: „Святим Твоїм Хрестом спаси нас, Господи!” Амінь.

 

о. Михайло Чижович, редемпторист