Неділя 19-та по Зісланні Святого Духа

---

Лк. 6, 31-36

Любіть ворогів ваших, добро чиніть їм

 

Словами Євангелія, які ми читаємо кожної неділі і над ними роздумуємо, Ісус Христос старається виховати в нас досконалу любов до Бога, ближніх і самих себе. Словами різних наук Христос удосконалює цю любов у нас крок за кроком, день за днем. У них ми бачимо, що справжня любов проявляється не тільки в добрих і приємних речах, а іноді і в прикрих, ворожих нашій людській природі: „Любов - довготерпелива, любов - лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить” (1Кор.13:4-7).

Бог, створивши людину з любові, вклав добро у її природу, тому добро ми сприймаємо спокійно, бо воно близьке нам, нашій природі. Прикрі, неприємні речі, найменшу кривду ми зауважуємо швидко і реагуємо на них негативно, вороже, бо це чуже нашій природі.

Сьогодні Христос пропонує нам черговий важливий урок любові – навчитися любити своїх ворогів. Коли ми чуємо слово ворог, нам на думку приходить людина, в нашій уяві постає певна особа, котра зробила мені якусь велику кривду. Однак нашими ворогами є не тільки особи, а й певні речі. Їхня ворожість стосується не тільки нашого тіла, а й душі, всього життя. Ворожим людині може бути все, що викликає неспокій, тривогу, біль, незадоволення, почуття нелюбові.

 

Любити ворогів, це вміти перетворити зло на добро з Божою допомогою, силою Божої любові; правильно підійти до цієї проблеми і використати нагоду здобути певне добро для себе, яке там заклав Бог.

 

Роздумаймо спочатку над тим, які види ворогів можуть бути у нашому житті, про яких згадує сьогодні Ісус Христос.

 

Найперше, це є інша особа. Наше земне життя побудоване на основі взаємних відносин з іншими людьми, але вони можуть бути ослаблені, а навіть зруйновані з різних причин, так, що інша особа стане ворожою для мене, вчинивши мені певну кривду.

 

Найбільшим ворогом людини є звичайно гріх, бо він своєю підступністю завдає нам найбільше шкоди, як фізичної, так і особливо духовної, створюючи загрозу для спасіння моєї душі і життя вічного. Гріх віддаляє мене від Бога, джерела життя і щастя.

 

Часто ворогом людини є сама людина. Людина стає ворогом сама собі, коли допускає гріх у своє життя і стає його жертвою та усіх його наслідків, іноді непоправних, через гордість, самолюбство, малу віру.

 

Іншою групою ворогів є наші внутрішні зранення, неприємні спогади минулого, які сталися через прикрі події, негативні думки, недобрі слова, нещирі погляди людей, звернені до нас, недооцінення, відкинення, брак уваги, довіри, байдужість, труднощі життя, які залишили в душі неспокій, зневіру в собі. Вони можуть легко і сильно пригасити в нас почуття любові: любити і бути любленим через негативний образ самих себе, який створили в нас. Нас іноді довго мучить біль і незадоволення від неприємних подій життя і часто запитуємо себе: чому це сталося зі мною, у моєму житті?

 

У боротьбі з нашими ворогами Ісус пропонує найперше молитву: „А я кажу вам: Любіть ворогів ваших і моліться за тих, що гонять вас” (Мт. 5: 44). Молитва має принести нам ласку розпізнати свого ворога і всю ворожість, небезпеку його дій, дати дар прощення і милосердя, зміцнення духа і оздоровлення душі, а ворогу ласку покаяння і навернення. Молитвою Ісус запрошує нас до спільної боротьби за навернення наших ворогів і запевняє нам свою поміч. Вміння любити своїх ворогів має допомогти нам відновити втрачене почуття власної гідності, почуття дітей Божих, душевний спокій.

 

Навчитися любити своїх ворогів, це подивитися на сумні моменти свого життя і поведінку кривдників очима віра і побачити там присутність і дію Бога, певне добро, яке Бог допустив для мене через них. „У цьому смислі ми можемо благословити Бога за те, що Він допустив зло, аби ми мали з нього більше добро”. Коли Бог своєю волею допускає якесь терпіння у нашому житті через ближніх, то цим хоче чогось навчити нас. Якщо не можемо змінити ні осіб, ні ситуації, все ж можемо змінити свій погляд на них. „Хто вірить у Боже провидіння, той має рецепт на все”, - навчав Миколай Чарнецький. Любити ворогів, це навчитися перемагати зло добром: „Але коли твій ворог голодує, нагодуй його; і коли має спрагу, напій його, бо, роблячи це, ти нагромаджуєш йому на голову розпалене вугілля. Не дозволь, щоб зло тебе перемогло, але перемагай зло добром” (Рим.12, 20-21).

 

Правдива любов вміє побачити добро навіть у складних ситуаціях, в душі грішника. Якщо Бог бачить наш гріх, то бачить за ним приховане бажання нашого серця до визволення. Він не перестає знаходити в кожному з нас найменшу іскринку доброти. Кожна істота, навіть найпорочніша, носить у собі слід і спогад про божественне світло. Якщо її замкнути в її ж злобі та в образі, який хочемо представити про неї, то ми гасимо це світло в тій злобі і занурюємося в її темряву. Але маємо силу відновити це полум’я поглядом любові, який спрямовуємо на кожну істоту. „Благословляйте тих, що вас гонять; благословляйте, не проклинайте” (Рим.12:14) – закликає святий Павло. Якщо ми не лише не підозрюємо зло, але й не беремо до уваги те зло, жертвами якого ми стали, тоді даємо іншому можливість підвестися та силу змінитися. „Вбачай лише добре у твоєму браті, решту залиш моєму милосердю”, - казав Христос до одного святого.

 

„Намагаймося завжди бачити ворога кращим, радіти з того, що є гарного в ньому, бачити в ньому Бога. Нехай наш погляд дає йому життя, шанс навернутися до Бога. Наша любов повинна бути достатньо сильною, щоб воскрешати Христа, який дрімає у кожній грішній особі, аби розбудити присутність Бога, який перебуває, в кожному з них”.

 

Заклик Христа любити своїх ворогів пригадує нам, що кожен з нас є грішний і своїми гріхами ображаємо Бога, бунтуємося, виступаємо про Нього, про що говорить апостол Яків: „Перелюбники! Хіба не знаєте, що дружба світу цього - то ворожнеча проти Бога? Хто, отже, хоче бути приятелем світу(гріха), той стає ворогом Божим” (Як.4:4). Якщо ми самі потребуємо Божого милосердя, то повинні проявляти милосердя і до своїх ворогів: „Коли ви прощатимете людям їхні провини, то й Отець ваш небесний простить вам” (Мт. 6:14). А промовляючи слова молитви Отче наш „прости нам провини наші”, обіцяємо Богові любити своїх кривдників.

Ця подія відбулася в Німеччині. Одна жінка через негідну поведінку поширювала невірство, і нарешті дійшло до того, що її було засуджено на кару смерті. Коли вона опинилась у в’язничній камері, впала на коліна і молилася до Бога такими словами: „Якщо насправді є якась вища істота над світом і Ти, Боже, опікуєшся людьми, врятуй мене, а я буду вірувати в Тебе і служити Тобі через все своє життя”. Наступного дня її повідомили, що вирок смерті замінили на заслання поза межі Німеччини. Вона виїхала до Голландії і там через молитву і добрі милосердні вчинки працювала для слави Божої аж до самої смерті.

Любов ворогів, це особливий прояв любові і прощення. Ця любов може допомогти нам оздоровити нашу пам’ять. Жо Круасан у своєму творі „Тіло – храм краси”, так пише про це: „Пам’ять, це те місце, де Бог може діяти. Щоразу, як людина вдається до спогадів, вона може прийняти присутність Бога, яку не усвідомлювала, коли пережила цю подію, і дозволила Господеві забрати ввесь негативний заряд, що міститься в спогаді. Ми не можемо повернутися назад і переробити своє життя, але можемо змінити свій погляд і бачити все з погляду Бога. Хоча Він присутній у нашому житті, та не є автором усього, що трапляється з нами. Він завжди запевняє нас у своїй присутності та своїй любові в самому серці найважливіших ситуацій, у яких ми можемо опинитися. Ті, котрі з глибини свого серця, не маючи ніякої помочі від людей, волають до Нього, досвідчують щастя, яке оселюється в їхніх ранах та поглинає всю їхню гіркоту.

 

Погодившись зійти Христу в саме місце рани, ми можемо пережити її по-іншому та вибрати благословення, забираючи таким чином у прокляття його руйнівну смертоносну силу, дозволяючи життю знову джерелом забити в нас”.

 

Святий Іван Золотоустий сказав: „Ніщо не робить людину так подібною до Бога, як любов до ворогів!” Тож любімось, як браття, вдивляючись у любов нашого Спасителя, а Він допоможе нам своїми ласками подолати всі труднощі життя. Пам’ятаймо, що ми створені не для землі, але для вічного життя на Небі, яке мусимо собі заслужити ділами милосердя! Амінь.

 

о. Михайло Чижович, ред