Неділя 20-та по Зісланні Святого Духа

---

Лк. 7, 11-16

Тоді Ісус сказав: „Юначе, кажу тобі, встань!”

Непослух Богові Адама і Єви глибоко вкоренив гріх у людське життя. Гріх став причиною тілесної смерті людини. Кожного дня помирають люди і кожного дня родини зі сльозами в очах відпроваджують своїх дорогих на місце вічного спочинку. Сьогоднішнє Євангеліє розповідає про подібну подію – чудо воскресіння юнака з Наїн, мертве тіло якого несли на цвинтар. Він був єдиним сином у своєї матері і єдиною її підпорою у житті. Втрата сина означала для неї втрату всякої надії і безпеки у житті.

Та несподівано серед темряви безнадійності блиснуло ясне світло. До міської брами Наїн зблизився Ісус Христос і з ним „сила народу”. Він змилосердився над бідною вдовою, промовивши: „Не плач” і воскресив мертвого сина, повернув їй надію на краще життя. Зупинивши похоронний похід, Ісус промовив до померлого: „Юначе, кажу тобі, встань!” Мертвий підвівся і почав говорити. Він віддав його матері” (Лк. 7, 14-15). Цим Ісус наочно показав, що Бог є єдиною і надійною допомогою для людини.

У словах Ісуса тіло юнака почуло голос Бога - свого Творця і повернулося до життя, всупереч законам природи. Кожен з нас хоче жити, бути здоровим і щасливим. Бог у різний спосіб промовляє до нас і відповідає на наші потреби. Хто справді вірить в Бога, слухає його голос, незалежно від того, як він звучить: на сторінках Святого Письма, у релігійній книжці, словами священика, чи через сумління. Найбільше Господь хоче доторкнутися до совісті грішника своєю ласкою та різними терпіннями, щоб він міг навернутися. Людина відкритого серця слухає і приймає кожен Божий голос. А як я поступаю. Чи все чую голос Бога, який кличе мене до життя, щастя у труднощах, знеохоті, безнадії, важкій хворобі, терпінні. Чи я хочу, стараюся почути Божий голос, звернений до мене. Хто має черстве серце, нелюбов у серці, той не зможе почути голос Бога, ніякі аргументи не навернуть його до Бога і не змінять життя на краще.

Трудність у спілкуванні, порозумінні людини з Богом полягає у тому, що людина хоче почути те, чого вона хоче, задоволення своїх бажань, потвердження своїх думок, переконань, планів. Бог пропонує людині одне, а вона очікує зовсім інше.

Ісус Христос уміє потішити кожну людину. Бувають випадки, що людина переживає страшний біль, жаль, самотність, смуток, пригноблення і здається їй, що немає рятунку, нема виходу, нема розв’язки, нема надії, - все пропало, навіщо жити на землі. Але якщо християнин має сильну віру і довір’я до Христа, щиро попросить у нього помочі, потіхи і розради, то з певністю отримає її.

Як дивно не раз поступають люди. Господь Бог різними знаками з любов’ю закликає до себе всіх людей. Але нещасні люди відвертаються від Христа-Спасителя, шукають розради там, де ще ніхто і ніколи не знайшов щастя, або вірять фальшивим пророкам – ворожкам, які відвертають людей від Божої правди і Божих заповідей.

Голос Бога зроджує у серці людини надію. Хто слухає  Бога у молитві, той надіється на його поміч у житті. В надії нема знеохоти, зневіри. Хто працює в дусі надії, тому Бог дає новий шанс до творення добра. Коли якась справа виконується один раз і немає певності, що буде добрий результат, тоді можна цю справу залишити, загасити надію на успіх. Хто виконує добру і  важливу справу багато раз, але зустрічає труднощі, тому Христос завжди пошле добру думку надії, або особу з доброю порадою, як знак підтримки.

Якось прийшов багач до раю та запитує святого Петра, де його місце. „Шукай!” — була відповідь. Багач побачив гарні палати святих, а його місця немає. „Шукай”, - знову промовив до нього святий Петро. Нарешті він знайшов якийсь маленький будиночок і своє ім’я на ньому. „Хіба це мій?” — здивовано запитав у святого Петра. „Так, який ти надсилав матеріал, із такого ми будували тобі житло для вічності”.

З опису події бачимо ще одну важливу річ, що Ісус першим іде назустріч людині. Ісус воскресив юнака з власної ініціативи, щоб показати, яке велике Боже милосердя, що Бог перший шукає грішника і подає різні способи порятунку. Нас іноді дратує невідповідна поведінка, брак навернення близької особи. Щоб отримати добро, спочатку треба вкласти його в дану особу, справу. Треба молитися за чоловіка, жінку, дітей, треба потерпіти, упокоритися, шукати спільної мови, порозуміння, а тоді можна ставити вимоги, очікувати позитивної відповіді у вигляді добрих вчинків, молитви, допомоги. А то ми часто ще добре не засіяли, а вже хочемо жати, збирати плоди.

Ісус потішив горем прибиту матір-вдову, повернувши до життя її сина. Він дає розраду, потіху всім. Хто вірить у нього і з надією звертається до нього у своїх клопотах. Щира і витривала молитва, звернена до Христа у різних наших потребах, ніколи нас не розчарує, бо Він – наш Спаситель і любить нас безконечною любов’ю, тому готовий завжди нам допомогти, підтримати і ощасливити. Амінь.

о. Михайло Чижович, редемпторист