Неділя 24-та по Зісланні Святого Духа

Зі сторінок святого Євангелія, яке розповідає нам про земне життя Ісуса Христа, постійно віє тепло любові, і слух людини наповнюють Господні слова: „Ніхто не добрий, хіба один Бог” (Лк. 18, 19). Добрим є як Отець наш Небесний так і Його Єдинородний Син, що як Бог у людському тілі проживав із людьми на землі. 

Наука і численні чуда Ісуса Христа дуже притягали, зближали людей до Нього. Та притягали їх не самі вчинки, а сила любові Ісуса. Люди відчували ту любов у словах, вчинках Ісуса і сила цієї любові гуртувала їх біля Нього. Подібно, як Яір і кровоточива жінка, так і ми хочемо добра у житті – здоров’я, благополуччя, взаємної поваги, миру і радості в душі. І це справжнє добро ми можемо отримати тільки від Ісуса. А для цього потрібно якнайбільше духовно наблизитися до Христа – джерела добра. Якщо я спраглий цього Божого добра, чи стараюся так притулитися, обійняти Ісуса своєю щирою молитвою, релігійними вчинками, як люди із сьогоднішнього Євангелія, щоб без всяких сумнівів відчути його поміч і любов. 

Дорога до Ісуса, як бачимо у Євангелії, не завжди легка, як у жінки чи Яіра. У дорозі до дому Яіра Ісуса затримує жінка, Яіра затримує слово про смерть дочки і страх, сумнів за її життя. Цей епізод сьогоднішнього Євангелія запитує нас: а що затримує мене у дорозі до Ісуса? Чи моя віра завжди провадить мене до Ісуса Христа у молитві і Святих Тайнах? 

З опису сьогоднішньої євангельської події бачимо, що ніщо не зупинило жінку в дорозі до Спасителя. Бажання оздоровитися з кровотечі і сильна віра у всемогутність Христа дали їй силу протиснутися крізь натовп людей, щоб доторкнутися до краю Його одежі і стати здоровою. 

Віра, це наш перший крок у дорозі до Бога. А на скільки я стараюся вчинити сильною мою віру, щоб вона у будь-якій потребі впевнено провадила мене до Христа; на скільки сильна моя любов, щоб бути близько Спасителя і мати спокій у серці, успіх у вчинках. Що роблю, щоб зміцнити свою віру і могти силою цієї віри протиснутися крізь натовп різних негативних думок, сумнівів, життєвих справ до Ісуса Христа. 

Мої духовні обов’язки, спосіб їх виконання – сумлінно, чи недбало, це моя реальна віра і любов до Христа, моє зближення до Нього. 

Ідучи до Христа, жінка тим самим простягнула до Нього свою руку по допомогу. Щоб отримати допомогу від Бога, потрібно до Нього прийти, простягнути руку, щоб її отримати. Якщо руки сховати в кишеню, неможливо отримати бажану допомогу, навіть при найбільших стараннях нашого доброчинця. Тому моя щоденна молитва, участь у богослужіннях, це простягання руки до Бога, щоб отримати поміч, це моя готовність цю допомогу отримати. Чим частіше християнин молиться, тим частіше простягає свою руку до Бога по допомогу, яку Господь щедро нам дарує. 

Оздоровлення жінки, яке сталося у дорозі Ісуса до дому Яіра, це був для Яіра знак Божественної сили Христа, заклик до зміцнення його віри і впевненості у всемогутності Божої ласки: „нічого бо немає неможливого в Бога” (Лк. 1, 37). Бо віра дає надію і впевненість у житті, а сумнів родить неспокій і страх у душі людини. Страх виникає в нас з браку віри і любові до Бога, як говорить апостол Іван: „Хто боїться, той недосконалий у любові” (1 Ів. 4, 18). 

Шестирічна дівчинка зі сильними опіками потрапила в лікарню. Тримаючи мамину руку, вона запитала: „Мамо, а я буду жити?” „Будеш. Тільки сильно вір у це”, - відповіла мама. „Добре …”, - відповіла дівчинка і заснула. Тоді вся церковна громада щодень молилася за її зцілення і ось як змінювався лікарський діагноз. Перший тиждень лікар каже: буде жити, але не відомо, чи вийде з коми. Минув другий тиждень: вийде з коми, але, можливо буде інвалідом. Третій тиждень: Дивно, але вона поступово стає цілковито здоровою. Через місяць дівчинку виписали з лікарні повністю зціленою. Коли вона покидала лікарню, то сказала мамі: „Мамо, я завжди вірила, що Христос мене оздоровить”. 

Вірю, що у кожного з нас були моменти у житті, коли ми молилися і отримали бажану допомогу від Бога. Ця поміч була знаком любові Бога до нас. Словами сьогоднішнього Євангелія Христос запитує нас: як я використав ці знаки Божої любові в отриманих тоді дарах, як видимого прояву певної його допомоги. На скільки вони вплинули на поглиблення мого духовного життя, краще виконання християнських обов’язків: щирої молитви, уважної участі у богослужіннях, частішого користання зі Святих Тайн. 

За прикладом Яіра поспішаймо і ми припасти до ніг Спасителя і покірно благаймо, щоб Він поклав Свою могутню, всесильну руку на нашу душу і повернув їй життя. Поспішаймо всі, хто втратив скарб віри, хто бореться зі спокусами, і з великою вірою молімося: „Господи, рятуй нас, бо гинемо”. А Він, напевно, вислухає наші благання і підтримає нас словами: „Дочко, віра твоя спасла тебе, іди в мирі!” 

Амінь.