Слово
Неділя 26-та по Зісланні Святого Духа
Лк. 12, 16-21.
Отак воно з тим, хто збирає для себе, замість багатіти у Бога.
Господь Бог, створивши людину, вклав в серце кожного з нас прагнення життя, добра і щастя. Він дарував нам різні дари природи, щоб задовольнити основні потреби нашого життя: здоров’я, їжі, одягу, відпочинку, житла. Життя людині запевнюють різні добра, а добро приносить нам щастя. Притчею про нерозумного багача Ісус Христос пригадує нам, що існують не тільки видимі, матеріальні добра, а є також і добра духовні. Тому людина творить своє щастя не лише сама, з допомогою матеріальних дібр, які здобуває власною працею, але також завдяки духовному добру, з Божою допомогою.
Зауважмо, що у нинішній притчі про нерозумного багача, Христос не висловлює жодного слова критики чи негативної думки про багатство, яке мав цей чоловік. Спаситель засмучений його поведінкою і вболіває над станом його душі. Багатство не є зле само в собі, бо Бог створив все добре – світ і людину. Проблема багача і подібних до нього людей є у невмілому використанні земного добра, як захланність, скупість, самолюбство, коли добро тіла стає важливішим від добра душі, а надію свого щастя людина покладає більше на земні блага, на себе, ніж на Господа Бога.
Кожен з нас, хоч має певне матеріальне забезпечення, відчуває у житті велику потребу любові, поваги, пошани, правди і справедливості. А брак цих цінностей іноді викликає в нас більше неспокою, ніж брак грошей, чи якихось важливих речей. Якщо уважно придивитися до людського способу життя, то побачимо певний парадокс: люди хочуть у житті духовних цінностей, але в той же момент самі пов’язують своє життя і щастя з матеріальними речами, не наповнюють своє серце духовними цінностями: любові, милосердя, терпеливості, прощення, правди і справедливості.
Якщо підрахувати і порівняти кількість матеріальних і духовних цінностей у житті сучасних людей, то можна побачити сумну картину, що майже 90% добра людини становлять матеріальні речі і займають більшу частину її життя, і лише 10% становлять цінності духовні. А це означає, що ми пов’язуємо себе, свою гідність і життя більше з речами, ніж з Богом. Як часто в нас виникають думки, переконання: мені буде добре, коли буду мати те, чи те(гроші, становище, красу), я мушу зробити це, чи це, щоб мати почуття власної гідності; моє життя буде щасливе, коли буду мати такі речі: вигідне житло, добру роботу, машину і т.д. А як часто в нас, християн, виникають релігійні думки: якщо я буду молитися, буду мати тверду віру, щиру любов, покору і довір’я Богу, я буду спокійно себе почувати; коли я буду дотримуватися заповідей, моє життя буде щасливе.
Коли людина бачить своє щастя у речах, то це робить зматеріалізованою її любов до людей і до Бога. Така особа у всьому бачиться власну користь, особисту вигоду. Люди, хоч і вірують у Бога, відчувають брак любові, правди у житті, а все ж звертаються більше до земних речей, ніж до Бога. В Бога вірують, а земними речами будують своє життя, в них бачать своє щастя, а не в Христі.
Такою поведінкою ми постійно лукавимо перед Богом: на словах віримо в Нього, а на ділі любимо речі, а не особу Бога і ближніх. Ми часто подібні до царя Ірода, котрий слухав слова Івана Христителя, але продовжував жити в гріху перелюбу. Зневаживши Бога переступами закону, він облудно лицемірить, що мусить додержувати клятву, і, з удаваним смутком, до перелюбу додав гріх убивства Івана, віддавши перевагу побажанню Іродіяди і думці гостей.
Довгою, залитою заходом сонця дорогою, пленталося двоє подорожніх. Точніше плентався один, закутий у панцир лицар, а другий, Ангел, легко летів поруч з ним.
Зброя лицаря вже давно потемніла, подряпана, хоч від цього не стала менш важкою, але він уперто відмовлявся зняти її. Крім того на його плечах висів важкий мішок. Лицар вічно рятував світ. Ангел просто любив світ, в якому вони обоє були.
Між постійними сутичками і боротьбою за справедливість, лицар, сідаючи на галявині, замість того щоб відпочити, розв’язував свій мішок, і перебирав те, що там зберігалося. А тягав він у цьому мішку всі записи своїх претензій до недругів, образи, прагнення помсти, і довгий список своїх бажань.
Перебираючи всі свої, ох які важливі і від цього важкі спогади, він бурмотів собі під ніс: - Ну, попадись ти мені ще, я тобі покажу! А ось зустрінемося, я скажу ... Ех, треба було так зробити!
Ангел часто пропонував лицареві спалити цей мішок зі всім, що там було, але де там! Адже це були важливі спогади! Вони були дорогі лицареві і він продовжував тягти їх з собою, витрачаючи на них сили, час, упускаючи моменти успіху. Як він міг побачити успіх, якщо він тільки й думав про те, що його в дитинстві обділили цукеркою, чи пригадував, як сусідський хлопчисько розбив йому ніс. І ще про те, що, о жах, дівчина відмовила йому у коханні! А коли він програв лицарський турнір, це був майже кінець світу! Він так вже більше жодного разу і не намагався взяти участь у турнірі, боявся жінок, цурався друзів і відмовлявся від подарунків.
Ангел багато разів казав йому: якщо попрощається з минулим, то майбутнє відкриє йому нові горизонти! Але все залишалося як і раніше! І все ж Ангел не покидав лицаря, а лицар йшов слідом за Ангелом. Але все коли-небудь закінчується, і дороги теж приводять в пункт призначення. Прийшли і наші герої. Перед ними була прекрасна країна, щоб увійти в неї, потрібно було пройти через кам’яну арку. Але коли лицар намагався пронести через неї свій мішок, з’явилася охорона і строго сказала:
- До нас з усяким мотлохом неможна! Або залишай мішок і панцир, або залишайся тут сам! Бідний лицар довго стояв в тяжких роздумах.
- Кинути мішок? Зняти панцир? Це ж мій захист? Як я буду жити без нього? Або залишитися самому - і далі поневірятися одному? А Ангел терпеливо чекав його всього в двох кроках ... У країні, де збуваються мрії.
Бог не є проти багатства. Він хоче, щоб ми були багаті не лише матеріально, а багаті найперше духовно, мали духовне багатство, були багаті в Бога, багаті у його любов, милосердя, доброту, прощення, покору, терпеливість, лагідність, а тоді справді будемо щасливі.
Отже, пам’ятаймо: все, що маємо, маємо від Бога, Він — Володар над нами. Тому не прив’язуймося надмірно до швидкоплинних речей цього світу, а шукаймо духовні скарби, які могли би дати нам можливість бути вічно щасливими в оселях Отця небесного! Амінь.
о. Михайло Чижович, редемпторист