Велике у Нього відкуплення ... Пс.129
Найпопулярніше
Неділя 29-та по Зісланні Святого Духа
Лк. 17, 12-19.
Хіба не десять очистилось? Де ж дев’ять?
У світлу середу після Пасхи цього року в італійському місті Брешія відійшов до вічності отець Василь Поточняк, довголітній душпастир українців в Італії у 2000-2009 роках.. Він був також відповідальний за місійну діяльність нашої Церкви, а в 2005 році започаткував пішу прощу заробітчан „Самбір-Зарваниця”.
У травневому номері молодіжного часопису „З любовю у світ” Самбірсько-Дрогобицької єпархії були надруковані спогади молоді про отця Василя, як свого духовного наставника і справжнього приятеля. Молодий хлопець Юрій написав такий спогад зі свого життя про отця Василя: „Одного разу отець Василь приїхав до Дрогобича з Італії. У неділю, на Літургії, він мав проповідь і розпочав її з подяки. Він подякував всім, хто прийшов до церкви, і сказав: „Дякую вам, що ви є, ті, хто ще віруєте”.
Слова духовних наук, які ми чуємо на кожній Святій Літургії, можливо не завжди бувають приємні і радісні. Ісус Христос прийшов на землю не для того, щоб веселити, забавляти людей, але очистити і оздоровити своїм словом – цим духовним ліком. Не кожне лікарство буває приємне і солодке. Часто воно має гіркий смак, але незважаючи на це, людина приймає його, щоб стати здоровою. Так і слова наук Ісуса Христа часто є вимогливі і без компромісу, але вони запевнюють нам здоров’я духовне і тілесне, мирне життя і щасливу вічність.
Добре, що попри всі життєві труднощі, ми знаходимо можливості і час прийти до храму на молитву, час для Бога, для справжнього власного добра і щастя. Дякуймо Богові за цю ласку.
Слова сьогоднішнього Євангелія пригадують нам про важливу рису духовного життя християнина – вдячність. Вдячність – важлива природна риса доброї людини, її вихованості і рівня культури. Вдячність християнина Богові, це вміння не тільки просити, а також дякувати за його дари, це пам’ятати, що кожне добро в житті є даром Божим, а кожен дар, це знак любові Бога до нас.
Десять прокажених з вірою і надією звернулися до Ісуса, що він оздоровить їх з прокази, цієї важкої недуги. Як спосіб оздоровлення, Ісус запропонував їм звернутися до місцевих священиків. І в дорозі до них відбулося їхнє оздоровлення. Та серед десяти оздоровлених, лише один самарянин розпізнав своє оздоровлення, як дар від Христа і плід своєї віри.
Побачивши у своєму оздоровленні особливий вияв любові Христа, він повернувся, щоб подякувати Ісусові за це оздоровлення. Ця подяка була не тільки проявом задоволення добрим станом свого здоров’я, можливістю повернутися до нормального сімейного і суспільного життя. Виявом своєї вдячності Христові за оздоровлення з прокази, самарянин поважно сприйняв Його, як Божого Сина, як свій духовний і моральний авторитет, якому можна довіряти і варто прислухатись до його порад.
Вдячність Богові, це не лише вияв задоволення Божими дарами. Вміння християнина дякувати Богові за кожне добро свідчить про те, наскільки ми вміємо цінувати це добро і серйозно сприймати Бога. Бог завжди трактує нас поважно, як осіб свідомих і відповідальних, а яким є наше ставлення до Бога – нашого Творця? Чи завжди ми сприймаємо серйозно усі його настанови і поради для щасливого життя і спасіння.
Ми цінимо повагу і пошану серед людей, як важливу ознаку доброго і щасливого життя. А як ви думаєте, чи Господь Бог теж має право, заслуговує на повагу і пошану від нас, його створінь. Якщо людина всі успіхи, досягнення у житті, набуті дари приписує собі, легковажить заповідями, недбало виконує християнські обов’язки, чи можна це назвати повагою до Бога зі сторони християнина?
Бог є досконалий у своїй любові, а тим самим покірний і терпеливий. Якщо християнин відмовляється приймати і виконувати у житті деякі Божі правди, а тим самим не хоче допустити Бога у своє життя, Господь не робить із цього конфлікту, сварки, не погрожує, а спокійно прийме цю відмову людини, покірно схилить голову і мовчки відійде від неї на деякий час.
У родині п’ятирічний Івасик має сестричку, яка важко захворіла. Через декілька днів у молитві мама говорить йому додавати такі слова: Боже, дай здоров’я моїй сестричці. Через тиждень, коли вона стала здоровою, мама вже не згадує про молитву за здоров’я сестрички. Тоді Івасик здивовано запитує: „Мамо, а чому ми не молимось за сестричку?” „Бо вона вже здорова”, - відповіла мати. На це сказав Івась: „Якщо вона вже здорова, то чому ти не подякуєш Богу за її здоров’я?”
Справжній християнин любить не тільки Божі дари, але самого Бога. Нехай наша вдячність Богові завжди і всюди за життя, здоров’я і всі інші дари буде виявом щирої любові до Нього, як навчає псалмопівець: „Благослови душе моя, Господа, і не забувай за всі його добродійства ніколи”! Амінь.
о. Михайло Чижович, редемпторист
