Неділя 30-та по Зісланні Святого Духа

---

Мт. 18, 18-27

«…що мені робити, щоб успадкувати життя вічне?»

 

Розповідь про зустріч багатого юнака з Ісусом Христом у цю 30 неділю по Зісланні Святого Духа, яка випадає під кінець року, Церква подає нам, як можливість зробити певний підсумок прожитого року, чергового етапу нашого духовного життя. Словами Євангелія, які ми чуємо кожної неділі, Ісус Христос подає нам різні науки, тобто різні поради, настанови, як правильно будувати своє життя, щоб воно запевнило нам інше вічне життя.

 

Минулої неділі ми чули історію про оздоровлення десяти прокажених, а зокрема про важливий плід духовного життя – вдячності Богові. Вміння християнина не тільки просити, але також дякувати Богові свідчить про те, наскільки я вмію бачити кожне добро у житті, як Божий дар, наскільки Бог є важливий у моєму житті, наскільки вмію серйозно сприймати Бога і кожне його слово, з повагою ставитися до Нього самого.

 

Сьогоднішнє Євангеліє про багатого чоловіка пропонує подивитися на наше духовне життя за цей рік зі сторони довір’я Богові. Всі науки, які дає нам Христос, мають одну мету – допомогти нам збудувати і зміцнити наш духовний зв’язок з Богом, навчитися у всьому приймати Божу волю і вповні довіряти Богові.

 

Запитання, з яким звернувся багатий чоловік до Ісуса Христа: „що мені робити, щоб успадкувати життя вічне”, так само виникає і у кожного з нас. Кожного разу, коли приходимо до храму на богослужіння, ми приходимо із подібним запитання: „що зробити, як стати щасливим”.

 

На молитву до храму, на зустріч з Христом нас приводять часто різні життєві справи. Однак справжній християнин іде до храму не просто вирішити свої життєві справи, а передусім зустрітися з Богом, поправити стан своєї душі, свої відносини з Богом, бо від якості цього зв’язку залежить все інше у нашому житті.

 

Багатий чоловік питається Ісуса не лише про щасливе життя, а про життя вічне. А з яким саме запитанням ми приходимо до храму? Можливо перша думка є така: „що зробити, щоб мати добре життя”. А як часто я іду до храму, щоб там отримати відповідь на саме важливіше запитання: „що мені робити, щоб мати вічне життя? Як мені жити, щоб бути спасенним”. Бо хто шукає у храмі Бога, той знаходить щасливе життя, знаходить поради для побудови щасливого життя з Богом. Хто шукає просто доброго життя, той може легко розминутися з Богом, розминутися з правдивим щастям у житті.

 

Один місіонер розповідає, що в часі своєї подорожі по Гімалаях, сидячи на березі річки, він узяв камінь, що лежав у воді, і розбив його, щоб переконатись, чи він мокрий всередині. Виявилось, що він був зовсім сухий, хоча багато років пролежав у воді.

 

Сьогодні є багато таких людей, які є також сухі і тверді своїми серцями, як цей камінь. Вони справді проживають під Богом, бо Він всюди присутній, але Бог не живе в них. У цьому відношенні наші серця повинні бути подібними до губки у воді, яка наповнює її до глибини. Так і наші серця повинні бути в Бозі, а Бог у них.

 

Практикуючі християни іноді запитують себе, а що є причиною того, що не завжди вдається знаходити щастя у житті. Коли ми сповідаємося, причащаємося, але не виносимо з храму Божого слова і не несемо його у щоденне життя, то тоді ми ідемо з Ісусом лише до дверей храму і залишаємо Його тут, а повертаємося у щоденне життя з власними переконаннями, з пустими руками. Таким чином ми продовжуємо будувати своє життя самі, без Бога і його допомоги.

 

У відповіді на запитання чоловіка про те, як осягнути життя вічне, Ісус говорить про заповіді. Ті, хто з певних причин охололи в духовному житті і відійшли від церкви, оправдовують себе словами: „А для чого мені така віра, така церква, якщо там одні накази і заборони, які обмежують мою волю: це є зле, того неможна робити”.

 

Хоч заповіді і починаються зі слова не, насправді Бог нічого нам не забороняє. Він не стоїть над нами як сторож, не ходить крок у крок за нами як поліцейський і не карає нас зразу за кожний гріх. Він не тримає нас за руку, коли ми робимо щось зле і не каже: цього не можна, того не бери, там не йди. Бог лише попереджає нас перед тим, що може статися, якщо не дотримуватися його заповідей, про негативні результати наших вчинків. Бог дав нам заповіді, як дороговкази, поради у побудові життя: якщо хочеш мати добре життя, чини так і так; якщо будеш чинити протилежно, отримаєш таке чи таке зло. Він просто пригадує нам про особисту відповідальність за власні вчинки.

Сьогодні ми прикладаємо всі зусилля, щоб збудувати щасливу державу. Єдиний порятунок для світу — повернення до Бога і виконання Його святих заповідей. Серед різних обставин життя з вірою просімо, як апостоли: „Господи, до кого нам іти? У тебе - слова життя вічного”. Амінь. 

о. Михайло Чижович, редемпторист