Неділя блудного сина

---

Лк. 15, 12-32

Отче, я согрішив проти неба й проти тебе

 

Розмова християнина з Ісусом на молитві приносить не тільки потрібну допомогу, конкретні дари, а також наповнює його духовним світлом. Молитва відкриває нам правду про Бога і про нас самих, про наш духовний стан: дари, позитиви і недоліки, гріхи, все те, що порушує, утруднює мій діалог любові з Богом. Щира молитва пробуджує в душі християнина дух покаяння, бажання змінити, виправити свої відносини з Ісусом, своє життя, звільнитися від усього злого, що не дозволяє Божій любові наповнювати мене.

Неділя блудного сина вказує на другу важливу умову доброго приготування до Великого Посту і плід молитви – покаяння. Хто хоче глибоко пережити таїнство Воскресіння Христового і зустрітися, з’єднатися з Воскреслим Христом, старається покаянням очистити свою душу, свою любов до Ісуса Христа. Слухаючи сьогодні слова притчі про Блудного сина, роздумаємо собі про покаяння, цей великий Божий дар для нашого освячення і спасіння.

Першою важливою умовою доброго покаяння є свідомість моєї зустрічі з Богом, про що пригадує нам молитва митаря: „Боже, милостивий будь мені, грішному” (Лк. 18, 13). Адже щире покаяння очищує душу з гріхів і зближає мене до люблячого Бога. Дотик душі до Божого милосердя заспокоює почуття провини і оздоровляє душевний біль від вчинених гріхів. Кожного разу, коли ми приступаємо до Тайни Сповіді, маємо пам’ятати, що я іду не просто до священика, а зустрічаюся з живим Ісусом Христом, а священик є лише видимим посередником між мною і Христом. Бо не священик, а Христос дає мені прощення гріхів і спасіння.

Другим елементом покаяння є визнання гріхів – всього того, що забруднило мою душу і віддалило від Бога і його любові. Коли я хочу перепросити Ісуса за свої гріхи, я повинен особисто визнати їх, а не священик. Бо це свідчить про щирість мого покаяння, особисту потребу Бога, а не лише релігійний обов’язок, прояв страху перед можливими негативними наслідками, карами за них.

Ісус Христос установив сповідь для очищення, оздоровлення душі з гріхів, тому каяник має називати у сповіді тільки своїх гріхи, а не різні життєві проблеми, чи тим більше гріхи інших осіб. Бо коли я думаю у сповіді про свої чи чужі проблеми, я вже не думаю про Бога а про себе, моя увага звернена не на Нього а на себе. Така сповідь не є зустріччю з Христом, тому й не приносить мені душевного спокою.

Коли я йду до лікаря, то не розповідаю йому про хвороби своїх родичів, чи друзів, а говорю про проблеми власного здоров’я. Якщо сповідь має принести користь мені, то я повинен думати про свої гріхи, добро власної душі перед Богом, старатися почути у сповіді голос Ісуса, котрий дає мені настанови для поправи мого життя.

Одна жінка дуже грішно провадила своє життя. Коли наблизились великопосні духовні науки, вона, хоча не дуже віруюча, любила вислуховувати проповіді. Під кінець великопосних наук вона щиро розкаялася і посповідалася. Наступного для місіонер знову побачив її у храмі. Вона чомусь була дуже сумна, і він запитав її: „Чому ви такі сумні? Може, ви не вірите, що вчора на сповіді добрий Ісус простив вам всі ваші гріхи?” „Отче, я грішила протягом сорока років, ображала Бога своїми гріхами, а Бог за один раз простив мені все. Такого доброго Бога я так ображала, тому мене це болить”.

Свою сповідь – визнання гріхів, християнин повинен завершити словами покаяння: „Каюся за свої гріхи і постановляю поправитися”. Це означає, що я беру особисту відповідальність за мої грішні вчинки, переживаю сповідь, як власну зустріч з Христом. Коли християнин не підсумовує визнаних гріхів словами „каюся і постановляю поправитися”, то такою поведінкою неначе хоче перекласти відповідальність за свої гріхи на священика чи на когось іншого. Така особа має бажання добра у житті, але працювати над ним не хоче, а хоче отримати його дармо, щоб хтось його приніс мені.

Вміння бачити свої гріхи і жаль за них свідчить про те, наскільки я серйозно сприймаю Бога, твердо вірую, що моя сповідь, це зустріч з Христом, і що саме Він забирає мої гріхи, очищає душу з них.

Притчею про навернення блудного сина Ісус черговий раз пригадує нам, що і ми також часто відходимо від Бога через різні гріхи. Якщо ж хтось через гріхи опинився далеко від Бога, якнайшвидше поспішаймо, щоб навернутися, маючи віру в те, що милосердя Небесного Отця є безмірне! Отож, ми мусимо належно спокутувати свої гріхи через добру Сповідь, щоб отримати втрачену Божу ласку і право до Неба.

Ось таку науку подає нам сьогодні Ісус Христос на прикладі блудного сина, незважаючи на те, що вона давня, але завжди свіжа, актуальна і потрібна. Тому благаймо, щоб Господь зглянувся над нами, „блудними синами”, а ми, в свою чергу, повинні зрозуміти свій упадок і промовити: „Отче, я прогрішився проти Неба і проти Тебе, але прийми мене, як одного з Твоїх наймитів”. Амінь.

о. Михайло Чижович, редемпторист