Неділя 2-га Великого посту

---

Мк. 2, 1-12.

Як може цей так говорити? Він богохулить!

 

Євангеліє кожної неділі Великого Посту вибране невипадково. Кожна з цих євангельських подій має допомогти нам подивитися на духовне життя з різних сторін, щоб могти краще оцінити його, і завдяки цьому повніше і глибше очистити себе. Вони вказують також на різні прояви духовного посту: пізнання Ісуса, взаємне довір’я, любов. Кожна ця подія, це черговий крок мого зближення до Бога. Широке розуміння духовного посту допомагає християнину краще очистити свою душу з гріхів, духовно обновитися і наповнитися добром з допомогою молитви, посту, покаяння і діл милосердя.

Сьогоднішня розповідь про оздоровлення розслабленого чоловіка пригадує нам, що піст, це не просто обмеження щодо страв і забав, а це час духовного оздоровлення. Кожен з нас хоче мати міцне здоров’я, бо здоров’я, це найбільше добро і щастя для людини на землі. Читаючи Євангеліє, бачимо, що Ісус Христос після своїх наук також оздоровляв людей з різних хвороб. Таким чином Він виступав одночасно як вчитель і лікар. Церква у своїх молитвах так звертається до Ісуса: „Господи, в обуренні твоїм не картай нас, ані в гніві твоїм нас не карай, але поводься з нами за милістю твоєю, Лікарю і Зцілителю душ наших”.

Коли християнин отримує прощення гріхів у сповіді, як знак Божої любові, то одночасно переживає духовне оздоровлення своєї душі, себе і свого життя. Хто бачить піст, як можливість духовного і тілесного оздоровлення, власне добро, для того сам піст, молитва, сповідь чи милостиня – добро ближнім ніколи не будуть тягарем, бо все, що приносить мені добро, є легке і приємне.

Опис оздоровлення розслабленого показує нам ще одну важливу деталь посту, що духовне оздоровлення християнина повинно бути подвійне: особисте і спільнотове, тобто бути здійсненням заповіді любові ближнього і себе самого. Адже неможливо оздоровитись вповні особисто без оздоровлення відносин з ближніми, якщо в серці є гнів, образа, заздрість до ближніх, чи небажання допомогти їм у різних потребах.

Отримавши вияв Божої любові у сповіді прощенням гріхів, християнин повинен свідчити цю любов ближнім, ділитися нею з усіма словами і вчинками. Наша духовна чи матеріальна поміч ближнім повинна бути видимим знаком любові Бога до них. Ось як пише про це апостол Яків: „Коли брат або сестра будуть нагі й позбавлені засобів щоденного прожитку, і хто-небудь з вас до них скаже: „Йдіть собі з миром, грійтеся та годуйтесь”, і не дасть їм потрібного для тіла, то що це допоможе? Так само й віра, коли діл не має, мертва сама в собі” (Як. 2, 14-16). А апостол Іван доповнює це такими словами: „Коли хто каже: я люблю Бога і ненавидить брата свого, той неправдомовець” (1 Ів. 4, ); „Коли хтось має достатки цього світу і бачить брата свого в нестачі й замикає перед ним своє серце, то як любов Божа може перебувати в ньому?” (1 Ів.3:17).

Євангельським прикладом подвійного духовного оздоровлення є мужня поведінка чотирьох товаришів хворого чоловіка. Увірувавши в Ісуса через його слова і вчинки, товариші приводять свого хворого друга до Нього. Їхня поведінка показує, що Великий Піст для християнина, це час оздоровлення спільноти з Богом і ближніми. Через прощення гріхів у сповіді, духовне оздоровлення християнин зближається до Бога, а потім повинен привести до Нього інших людей прикладом свого життя.

Говорячи про цей другий, спільнотовий вимір оздоровлення, ми повинні запитати себе: коли я бачу різні проблеми у ближніх, потребу допомоги, як часто я приводжу їх до Христа, пропоную звернутися у молитві до Бога, чи прийти за порадою, по допомогу до Церкви, священиків, скористати зі Святих Тайн. З їх допомогою отримати духовну підтримку, розраду, оздоровлення з хвороби.

Можливо трапляється у моєму житті так, що я ходжу храму на богослужіння, а в житті пропоную людям звертатися по допомогу до сумнівних людей чи речей: знахарів, цілителів, ворожок, народних вірувань, забобонів: викачати яйце, вилити віск, скинути вроки.

Одна релігійна дівчина дуже бажала бути спасенною, але не хотіла покинути світові приємності, відкладала своє освячення аж на старість.

Одного разу її відвідала знайома жінка, щоб дати їй духовну науку. При розмові дівчина запропонувала цій жінці стакан молока. Жінка подякувала, випила молоко, але трохи залишила на дні і промовила: „Врахуйте це за честь, допийте це молоко!” „Ні, ні, ви що жартуєте?”, - здивовано відповіла дівчина. „А це якраз те, що ви робите відносно Господа. Доки ви молоді, здорові, сильні, бажаєте проживати для свого самовдоволення, а коли постарієтесь, випивши все зі свого життя майже до дна, тоді не потрібні вже нікому, і ці залишки ви пропонуєте віддати Богові? Але чи прийме Він це?” Після цього жінка віддала їй стакан і пішла. Дівчина довго стояла у задумі немов не своя, їй було соромно і страшно перед Богом. Нарешті вона твердо вирішила посвятити себе Богові з молодості, віддаючи Йому все життя, а не лише залишки від нього.

Незадоволення книжників вчинком Ісуса символізує ще один прояв духовного посту – навчитися контролювати свої думки і слова, очистити свою мову від поганих та іншомовних слів. Ми нарікаємо на ворога через війну, яка руйнує нашу землю і сотні людських життів, та не звертаємо увагу на те, як одночасно самі легко руйнуємо рідну мову, засмічуючи її чужими словами. У розмовній мові галичан можна часто почути такі слова:

- прошлого. В українській мові не має прошлого тижня, а є минулого тижня, місяця, або подія була тиждень, місяць тому.

- обіда. В українця немає обіди, а є образа, можна образити когось.

- помічаю. Українець не помічає, а може щось не зауважити.

- осознаю. В українця немає сознанія, а є свідомість. Можна бути свідомим або несвідомим свого вчинку.

Розповідь про оздоровлення Ісусом розслабленого чоловіка відкриває перед нами велике поле духовної праці над собою. Нехай кожен недолік буде для нас нагодою зустрітися з Ісусом, наблизитися до Нього у молитві і Святих Тайнах. Там Він чекає нас, щоб потішити, оздоровити і наповняти добром наше життя. Амінь. 

о. Михайло Чижович, редемпторист