Велике у Нього відкуплення ... Пс.129
Найпопулярніше
Христос рождається!
Дорогі брати і сестри, у ці святкові дні ми з ласки Божої змогли наблизитися до незбагненної таємниці, втілення відвічного Бога-Слова, об'явленої нам через народження Господа нашого Ісуса Христа. Отець змилувався, і Слово стало тілом, а Діва народила Бога, що став людиною. Зоря сповіщає, мудреці поклоняються, пастухи дивуються, створіння ж радуються. Разом з усім створінням радіє і наш український народ, вихваляючи Боже Дитятко в урочистих літургійних відправах, у колоритних народних обрядах, піснях-колядках. Сьогодні, у часі празника Христового Різдва, ще раз замислимося над його змістом, але зробімо це в особливий спосіб, подивімося на нього з точки зору Матері Ісуса, Пречистої Діви Марії.
Але чи зможемо ми, люди духовно недосконалі, проникнути в духовний світ Тієї, яка є Городом замкненим, Джерелом запечатаним, до якого лише Господь має доступ? Є один добрий спосіб осягнути це бодай частково - прийти до Богородиці з простотою дитячого серця, стати поруч, як дитина біля Матері, та її спостерігати, а Вона, помітивши це, Сама відкриє нам ласкаво куточок Своєї пречудової душі. Здійснити духовну подорож до Віфлеємського вертепу, побачити Боже Дитя в яслах і поруч Нього Матір допоможе нам св. євангеліст Лука. У своєму різдвяному оповіданні він робить багатозначну замітку: "Марія ж пильно зберігала все це, роздумуючи в Своєму серці". Що саме було предметом Її роздумів? Розпорядження імператора Августа про перепис населення, яке привело Її до Віфлеєму, дивні обставини і саме народження Ісуса за містом у вертепі серед нічної тиші в присутності тварин. Потім прихід убогих пастирів, які з захопленням розповідали про появу Божого посланця, що спонукав їх прийти до вертепу, аби поклонитися новонародженому Спасителеві. Всі події, пов'язані з Різдвом, були тим, що Вона зберігала в серці, про що роздумувала. Вони були для Неї школою віри. Стихири на Вечірні оспівують роздуми Богородиці, переповнені почуваннями віри і подяки Богові за отримані ласки такими словами: "Пренепорочна Чиста мовила: "В образі Божім ти носиш Адамову подобу, бувши найдосконалішим, і хочеш, щоб руками носити Тебе, що все утримуєш своєю силою і могутньою рукою. Як Мені вповити пелюшками Тебе, що став дитиною? Як Мені накормити грудьми Тебе, що все прокормлюєш? Як же не дивуватись Твоїй незбагненній убогості? Як же Мені назвати Тебе Моїм сином, будучи нині Твоєю слугинею? Оспівую і благословлю Тебе, що даєш світові велику милість". Хто знає, скільки разів Марія поверталася в думках до цих подій, до розповіді пастирів, щоб зачерпнути світла, заохоти і підтримки протягом довгих 30-ти років у Назареті, років праці, втоми і мовчання. Бо дуже важливо для нас усвідомити, що також Марія жила з віри, зростала у вірі, була випробувана у вірі. Не дивно, що цей факт може пройти повз нашу увагу непоміченим. Адже непорочна Діва, повна Божої благодаті, перебувала в тісній духовній з луці з Богом, Її молитви були милою і безпосередньою розмовою з Небесним Отцем, так що можна було б зробити висновок, ніби віра у Богородиці перетворилась на якийсь вищий спосіб спілкування з Божеством. Однак треба пам'ятати, що під час земного життя Марія поділяла умови всіх нащадків Адама і Єви, крім гріха, а Її тісна спорідненість з Богом була наслідком щоденної співпраці з Божою ласкою і зростання у вірі. В цьому зростанні духовною поживою для Неї, так само як і для нас, було Слово Боже. "Щаслива Та, що повірила, бо здійсниться сказане їй від Господа",- закликала Єлизавета сильним голосом, наповнена Духом Святим.
У Пречистої Діви Марії слово Боже сталося тілом двічі: спочатку фізичним способом, коли протягом дев'яти місяців Вона носила в Своєму лоні зачате від Святого Духа і народила Еммануїла-Ісуса; відтак вдруге, протягом решти Її життя, від народження Ісуса аж до її блаженного Успіння і Внебовзяття, в тому значенні, що кожен її жест, кожен момент був натхнений словом Божим і був його вірним здійсненням.
Народження Ісуса і всі наступні події Марія сприйняла як Боже слово, звернене безпосередньо до Неї, як виразна Божа воля, об'явлена їй у Благовіщенні, як завдання, доручене їй Небесним Отцем. "Ось я Господня слугиня: нехай зі Мною станеться по Твоєму слову", - це своє зобов'язання Вона повторяла раз-у-раз, у хвилинах найбільшої радості, коли милувалася пречудним виглядом Дитятка, коли приймала привітання убогих і щирих пастирів, пізніше - щедрі дари мудреців зі Сходу. Так само повторяла їх і в тривожних, тяжких, навіть трагічних моментах Свого життя, коли почула вістку, що безбожний цар Ірод хоче погубити Ісуса, під час втечі до Єгипту, у втомі, без жодних засобів до існування, врешті, стоячи під хрестом із провіщеним мечем, що прошив її пречисту душу, споглядаючи на Сина, що в найбільших муках довершував криваву жертву за відкуплення грішного людського роду. Слугиня Господня виконала Свій обов'язок до кінця, у найдосконаліший спосіб, подаючи нам найвищий зразок праведності.
Придивімося уважно, дорогі діти Марії, цьому зразкові, цьому образові Богородиці, що роздумує про величні Божі діла. Чи ж народження Ісуса не є подією, яка стосується усіх людей, заторкує долю кожного з нас, чи ж воплочене слово Боже, яке Вона тримає на руках, не є звернене особисто до нас як виразна воля Божа? Бо Її Бог - це наш Бог, її Ісус - наш Ісус, Вона ж породила Його для нашого спасіння. Вдивляючись в образ Богоматері, ми не тільки можемо проникнути в зміст Її думок, але й відгадати безпомилково Її найзаповітніше бажання - довірити нам Ісуса як найцінніший скарб. Вона запрошує нас, як тоді мудреців, що прибули зі Сходу, промовляючи: "Прийдіть і увійдіть негайно і побачте Невидимого, що видимим появився і став дитиною!" Вона хоче, щоб ми прийняли Ісуса до наших домівок, щоб Він став членом наших родин, світлом для наших кроків, поживою для наших душ, щоб ми були гідними того щастя, яке одного дня виголосив Господь: "Щасливі ті, що слухають Боже слово і його зберігають". Тоді свято Різдва Христового не промине для нас безслідно, тільки як спомин веселих днів, але стане щоденним і вірним втіленням Божого слова в нашому житті, невсихаючим джерелом заохоти і радісної надії навіть у найважчих хвилинах нашого життя, запорукою певності того, що йдемо правильним шляхом.
У римській базиліці св. Праксиди біля влаштованого різдвяного вертепу хтось написав на аркуші паперу такі слова: " Дорогий відвідувачу, коли ти вже наситив свої очі огляданням милого обличчя Божого Дитятка, не поспішай віддалитися, але вчини так, щоб Його очі стали твоїми очима, Його вуха - твоїми вухами, Його уста — твоїми устами. Щоб Його руки сталися твоїми руками, Його усміх - твоїм усміхом. Тоді ти зумієш визнати в кожній особі твого брата, твою сестру. Тоді справді Ісус народиться і в твоєму серці, і ти будеш щасливий". Нехай ці слова, дорогі мої земляки, парафіяни, родино і співбрати-редемптористи, будуть для вас моїми найщирішими різдвяними побажаннями. Нехай радіє Небесна Мати, побачивши, що її українські діти живуть у мирі і злагоді. Христос народжується - славіте! Христос із небес - зустрічайте! Христос на землі - бадьоріться! Співай Господеві, вся земле, і весело заспівайте, люди, бо Він прославився! Амінь!
Христос рождається!
