Велике у Нього відкуплення ... Пс.129
Найпопулярніше
Коли хрест означає щось набагато більше, ніж просто терпіння...
«Нічний політ» – це книга відомого французького письменника та поета, льотчика та дослідника авіації Антуана де Сент-Екзюпері (1900-1944), що за два роки після її опублікування (1931) стала світовим бестселером. Однак для самого автора вихід книги у світ приніс не лише радість. Письменник зустрівся з фактом, що його колеги по фаху, пілоти, почали чомусь його критикувати та уникати. З ним перестали спілкуватись навіть його найкращі друзі. Екзюпері спочатку зовсім не розумів, у чому справа. Адже намагався у книзі якнайкраще представити льотчиків та їхнє високе покликання. Це він описував нове осягнення авіації на той час – нічні польоти, що вимагали величезної посвяти та мужності від тих, хто їх проводив. Для прикладу, мужню постать директора авіакомпанії Рів’єра у художньому творі характеризує повна самопосвята, цілеспрямованість та нестримне бажання самовдосконалення, що стає для нього джерелом радості і задоволення від своєї роботи.
Врешті Екзюпері знайшов справжню причину його відкинення. Нею була звичайна людська заздрість через славу і визнання, що йому усміхнулись. Оскільки письменник був дуже вразливий до ставлення близьких для нього людей, то ситуація, що склалася, була справжнім терпінням та випробуванням для митця. Незважаючи на здобутий успіх та славу, він одного разу ствердив: «Через те, що я написав цю злощасну книгу, цим прирік себе на погорду і ворожість своїх приятелів». Для Антуана це був важкий хрест, особливе випробування на стійкість – чи буде він і далі продовжувати щось писати?
У житті Ісуса Христа теж було багато подібних ситуацій. Багатьох людей охоплювала заздрість через надприродну силу та чуда, які Він вчиняв. Євангеліє згадує, що фарисеї скреготали зубами та постійно слідкували за Ісусом, намагаючись зловити Його на неточному слові і цим зменшити Його славу та популярність (Ів. 12, 10-11). Врешті-решт вони домоглися свого: на хресті повис Христос, як жертва наклепу та заздрощів своїх ворогів. Видається, що Ісус ніс хреста не тільки з Єрусалиму на Голготу, але й усе своє життя. Це був важкий тягар пліток, слідкування, відкинення та зневаги, що в кінцевому результаті привів до хресного завершення.
У цьому контексті стає зрозумілим, що таке хрест. Ним можна назвати важке випробування, ще приносить страждання для людини. Часто прикрашені квітами хрести-пам’ятки при дорозі пригадують саме про це: хтось трагічно загинув, залишивши величезний біль для рідних, близьких і знайомих. Зрештою, сьогоднішнє свято, яке постало на згадку про віднайдення і піднесення (воздвиження) Господнього Хреста імператором Костянтином та його матір’ю Геленою в IV ст. теж схиляє християн до сумної призадуми над найбільшим випробуванням Ісуса Христа.
Такі роздуми породжують сумнів: чи варто наново пригадувати та наново воскрешати ці сумні хвилини життя Ісуса Христа, святкуючи Воздвиження? Крім цього, можна також почути закид, що, поклоняючись Хресту, ми кланяємось шибениці та знаряддям тортур і через це своєю поведінкою ми завдаємо ще більшого болю Спасителеві. Чи слушною є така думка?
Справа в тому, що страждання Ісуса на хресті це не просто безжалісна гра злої долі. Спаситель не став трагічною жертвою змови своїх ворогів. Його не просто зловили і вбили. Ісус добровільно і свідомо йшов на хрест. Він до нього готувався заздалегідь і часто згадував переляканим та розгубленим учням, що саме задля цього прийшов на цей світ. Тому жахлива смерть Розіп’ятого – це немовби Його намагання без слів промовити до кожної людини: «Ти багато для мене значиш! Задля того, щоб повірити в мою до тебе любов, вистачить з вірою глянути на хрест». І саме через це шибениця стає місцем доказу найбільшої посвяти Бога для людини. Знаряддя тортур – хрест – набирає особливого значення для вірних до тієї міри, що його з любов’ю цілуємо, возвеличуємо та вшановуємо.
Для Вероніки день 17 жовтня був не лише радісним днем її народження. Він був настільки веселим, наскільки і сумним. Адже цього ранку мати, приводячи її на світ, сама його покинула, трагічно прощаючись зі своїм молодим життям. Ця жінка віддала своє життя за це, щоб життям тішилась її донька. Та вже в дорослому віці Вероніка запитувала себе: чи може вона так само радісно святкувати день свого народження, подібно як її однолітки, якщо сумна згадка про геройський вчинок матері не покидає цього дня її ні на хвилину. І ось одного дня вона знайшла відповідь для себе. Розшукавши лікарню, де вона колись прийшла на світ, дівчина щороку на день свого народження приносила квіти у палату, де мама довела свою найбільшу любов до свого дитяти. Це звичайне місце стало для неї святим, воно потребувало пошани, майже поклоніння. І недаремно дівчині чимось воно нагадувало хрест, на якому Ісус Христос приніс себе в жертву так, аби люди могли щасливо жити в єдності з Богом.
Хрест Ісуса Христа це не звичайне страждання, як було у випадку Антуана де Сент-Екзюпері. За своїм значенням не можна його теж порівнювати з нашими «хрестами», іноді дуже важкими та болючими: хвороба, розлучення, втрата роботи чи смерть дорогої особи. Терпіння Ісуса на хресті є дуже дорогоцінними для нас, адже воно примирює нас та поєднує з Богом, собою та ближнім. Біль Розп’ятого беззаперечно утверджує кожного християнина у переконанні, що «Бог так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, а жив життям вічним» (Ів. 3, 16). Хіба може згадка про це не наповнювати серце учня Христа воздвиженським поклонінням, трепетом, неземною радістю та вдячністю?
о. Андрій Олійник, ЧНІ
