«Бо де скарб твій, там буде й серце твоє!» (Мт. 6, 20-21)
Хтось сказав, що з багатством є так, як з соленою водою: чим більше її п’єш, тим більше хочеться пити. Людина, яка спрямовує всі свої життєві сили для того, щоб тільки збагачуватись, і обмежує своє життя для осягнення цієї цілі, стає рабом і в’язнем багатства. У такої людини тільки один «бог» - багатство. Йому вона поклоняється, на все інше не має часу.
Кореспондент одного інтернет-сайту у своїй статті «Справжнє багатство» пише: «Свого часу я брав інтерв’ю в голови правління одної великої компанії з виробництва харчових продуктів. Наша розмова відбулася у шикарному заміському будинку, в якому було все, окрім справжнього людського щастя. Як кажуть, не для преси, мій співрозмовник у кінці зустрічі зауважив, що забув про спокій та здоровий сон і майже не знає своїх дітей, яких бачить дуже рідко, дружини, з якою спілкується переважно по телефону і не пам'ятає, коли востаннє гостював у своїх батьків. Ось така справжня плата цієї людини за цифри із шістьма нулями».
Сьогодні говоримо про узалежнення людини від алкоголю, наркотиків, розпусти, інтернету, але ніколи не почуємо, що існує така «хвороба», як узалежнення від багатства.
Перед тим, як розповісти притчу, яку ми читаємо в сьогоднішньому Євангелії, Христос остерігає: «Глядіть і бережіться всякої зажерливості, бо не від надміру того, що хто має, залежить життя його» (Лк. 12, 15). І в самій притчі Христос вказує на жалюгідність і мізерність життя багатого, який потребує духовного оздоровлення, щоб жити повнотою життя. Це і було повчальною метою Ісуса Христа для тих, хто перебував у подібному духовному стані, як багач з притчі.
Недавно я прочитав одну історію: «Одного дня батько дуже багатої родини взяв свого сина в екскурсію до села з повчальним наміром показати йому, якими бідними можуть бути люди. Вони провели декілька днів і ночей у родині найбіднішого сільського господаря. Коли поверталися додому з подорожі, батько спитав свого сина, як він провів час. «Тату, все було чудово!», - відповів син. «Чи ти бачив, якими бідними можуть бути люди?», - знову спитав батько. «Очевидно, що так!», - сказав син. «Чого тебе навчила ця поїздка?», - звернувся тато до нього. На це син відповів: «Я бачу, що ми маємо одного пса, вони мають чотирьох; ми маємо басейн, який закінчується посередині нашого подвір’я, а вони мають струмок, який не має кінця, ми імпортували ліхтарі для нашого подвір’я, а їхнє освітлюється зірками; наш внутрішній двір закінчується біля вхідної брами, а до них належить все від горизонту до горизонту; ми маємо малий кусок землі, на якій живемо, а вони мають поля, яких зір не може охопити; ми маємо слуг, які служать нам, тоді коли вони самі допомагають іншим; ми купляємо собі їжу, а вони собі самі її вирощують; ми маємо мури навколо нашої власності, щоби захистити себе, а їхнім захистом є їхні друзі». Відповідь сина зробила батька безмовним. Син додав: «Дякую тату, що ти показав мені, якими ми є бідними».
Ап. Павло пише до Тимотея так: «Багатим у цьому світі накажи, щоб не неслися думками вгору та не надіялися на нетривке багатство, лише – на Бога, який щедро дає нам усього для вжитку; щоб добро чинили, багатіли добрими ділами, були щедрі, ділилися радо і таким чином збирали собі скарб – добру підвалину на майбутнє, щоб осягнути життя правдиве.» (1 Тим. 6, 17-19)
Життя набагато цінніше, ніж багатство. Життя – це відносини з Богом і ближніми. Ці відносини започатковуються тут, на землі, і триватимуть цілу вічність. Зі всього, що скривлює чи руйнує ці відносини, ми потребуємо визволення, спасіння. Христос, наш Спаситель, який прийшов у цей світ, щоби оздоровити і спасти нас від усякого гріха, у тому числі від гріха узалежнення від багатства. Через Його оздоровлення ми відкриваємо нові горизонти життя з нашими ближніми, яким ми маємо виявляти свою любов, теж через матеріальну підтримку, якщо вони цього потребують, як також знайти час, щоби перебувати у присутності Бога.
Незабаром будемо святкувати св. Миколая, приготовляємося до Христового Різдва. Це свята щедрості, милосердя і родинного тепла. Пам’ятаймо і про «Лазарів», яких може зігріти тепло нашого серця і звеселити те, що дамо їм від серця.
о. Юрій Банга, редемпторист