Чи можна бути близько Бога ціною іншої людини?

Передання розповідає цікаву притчу про святителя Миколая, пам’ять якого незабаром будемо святкувати. Одного разу Господь запросив до себе святого Миколая разом із святим Касіяном. Вони обоє оділи найкраще вбрання і вибрались в дорогу. По дорозі зустріли селянина, який їхав кіньми з поля і застряг у болоті. Обидва святі готові були допомогти бідному чоловікові. Але Касіян почав в голос думати: якщо допоможу, то вимажу всю одежу і себе, а тоді в якому вигляді стану перед Господом. І пішов. Святий Миколай, натомість, не звертаючи уваги на це, почав допомагати потребуючому. Звісно опісля він сам і його одежа виглядали відповідно. Менш-більш привівши себе до ладу, святий пішов на зустріч з Богом, де вже його чекав св. Касіян. Коли Господь довідався, що сталося, то сказав до Касіяна: «За те, що ти не проявив милосердя до того бідного чоловіка, твоя свято буде раз в чотири роки (29 лютого), а твоє, Миколаю, два рази в рік» (22 травня, 19 грудня).

Особа святого Касіяна в даній притчі відповідає начальнику синагоги із сьогоднішнього євангельського уривку. Останній дбає про виконання Божого закону щодо суботнього дня. «Тоді начальник синагоги, обурений, що Ісус оздоровив у суботу, озвався і мовив до народу: “Шість день є, коли маєте працювати; тоді, отже, приходьте й оздоровляйтесь, а не в день суботній”.

Чим переймався начальник синагоги? Днем суботнім. І це правильно. Адже Господь наказав святкувати цей день. І, з одної сторони, обурений начальник синагоги, відстоюючи непорушність Божої заповіді, а тим самим авторитет Бога, чинить правильно. Однак, з другої сторони, заперечує добре діло, зроблене Божою силою, для слави Божої та на спасіння людини. Через виконання Божих заповідей людина є близько з Богом, і начальник синагоги, мабуть, саме це мав на увазі. Але чи можна бути близько Бога ціною іншої людини?

Господь завжди вчить нас, що на нашій дорозі до Нього завжди є наші ближні. Так є в цій ситуації із хворою жінкою в синагозі; так є в притчі про милосердного самарянина, на дорозі якого Господь поставив побитого розбійниками чоловіка. Так було із тим бідним селянином із притчі про св. Миколая. Так само чи не щодня є із людьми, яких Господь ставить нам на дорозі. Чи не намагаємось інколи і ми йти до Бога по головах ближніх?

Свого часу блаженний Папа Іван Павло ІІ сказав, що дорогою Церкви є людина. Можна перефразувати ці слова і сказати: нашою дорогою до Бога є наші ближні. Любов ближньому зла не чинить. Любов, отже, - виконання закону (Рим.13,10).

о. Руслан Піх, редемпторист