«Іди за Мною!»

---

Улюблені у Христі!

Мандруємо з вами цим благословенним часом Великого Посту. Це час духовної боротьби, але водночас і духовного єднання, коли наше тіло, душа і дух відновлюють у собі образ і подобу Божу, які ми втратили через гріх. Сьогодні Слово Боже відкриває нам дорогу, на яку запрошує нас сам Господь: «Іди за мною!» Ісус знайшов Филипа і кличе Його в подорож. Цікавий заклик Христа. Коли ми когось запрошуємо йти разом з нами, ми найперше хочемо вивчити цю людину. Каже наша мудрість - щоб добре пізнати людину, треба разом з’їсти пуд солі. Пуд солі – це неповний мішок. Вчені підрахували, що цей пуд можна з’їсти за 2-3 роки. Така людська логіка…

А Божа? Вона зовсім інша. Бог не хоче чекати так довго на те, щоб запросити людину до Царства Небесного. Його запрошення не випливає з запитання хто ти? який ти? де живеш? що вмієш робити? чого не знаєш? Божа пропозиція виникає з того, що Він знає, хто ми є насправді, і тому говорить нам відважно і без вагань: «Іди за мною!»

Важливо сьогодні почути, що маємо іти за Христом! Бо досить часто хочемо іти перед Ним, хочемо вказати дорогу Богові самі, так, як відчуваємо ми самі. Хочемо випереджувати Бога, але це робить нашу дорогу неможливою до осягнення цілі. Падаємо, ранимося і ранимо інших… Інколи так йдемо, що врешті зупиняємося і не знаємо, що далі робити.

Мати Тереза одного разу побачила сестру монахиню, яка втратила радість на обличчі і запитала її: «Скажи, сестро, що говорив Ісус: чи маємо йти перед Ним, чи за Ним?» Сестра подивилася на Матір Терезу з усмішкою і сказала: «Іти за Ним». Тоді блаженна продовжила: «То чому ж пробуєш іти перед Ним». Зі зміненим обличчям сестра з радістю повернулася до своєї праці.

Іти за Христом – це йти доброю дорогою: бачити ціль і відчувати радість. Саме такий заклик дає відвагу Филипу йти і запрошувати інших на цю дорогу життя. Почувши про таку довіру до нього, не вагаючись, він іде і розповідає іншим, Кого він зустрів. Приходить до свого друга Натанаїла, але той завагався і запитує: «Чи може що доброго бути з Назарету?» Здається, що сумніви Натанаїла мають рацію, з огляду на те, що в тому часі прихід Месії очікувався в більш величний спосіб і таємничий, а тут - з Назарету, простого містечка, приходить Той, на Якого чекали віками. Филип однак не зупиняється і відважно продовжує говорити своєму другові: «Прийди і подивися!»

І коли врешті зустрілися Ісус і Натанаїл, то людська недовіра і вагання втрачають силу! Ісус говорить: «Ти справжній, і в тобі нема лукавства!» А новий учень відповідає: «Учителю, ти Син Божий!»

Ми сьогодні також покликані йти за Христом. Його дорога провадить до правди і життя. Пізнаючи Божий поклик, ми відкриваємо серце до любові, бо добачаємо, що поряд з нами живуть ті, котрим ми маємо благовістити дорогу Господню, живуть ті, котрі не знають, як іти за Христом. Не є легко комусь вказати дорогу, інколи це дуже важко зробити. Але потрібно відваги…

Пригадую, як на одній з наших парафій одна парафіянка запрошувала своїх друзів до церкви. Вона це робила дуже просто, як Филип: «Слухайте, я знаю, що ви маєте свій вибір у житті і свою дорогу, але прийдіть до церкви і просто подивіться!» І коли людина вперше переступила поріг храму, побачила і зустрілася там з Богом, то наступні кроки до дому Божого були відважні. Дороги тоді багатьох змінилися.

Не силою, а вірою у Божі слова ми можемо з вами і сьогодні допомогти відкрити іншій людині дорогу за Христом. Неділя православ’я говорить нам сьогодні про цю віру і довір’я Божому поклику. Говорить нам про дорогу, на якій Господь нас буде сам провадити.

Чи легка ця дорога?

Так і Ні! Легка… бо з Богом нічого немає неможливого. Важка… бо вона перекреслює наші з вами грішні бажання, нашу гордість. Вона провадить до місця, де перетинається любов і ненависть, і в тій боротьбі любов відкриває нам воскресіння.

Леся Українка в своєму вірші «Мій шлях» описує дорогу наступним чином:

На шлях я вийшла ранньою весною

І тихий спів несмілий заспівала,

А хто стрівався на шляху зо мною,

Того я щирим серденьком вітала:

«Самій не довго збитися з путі,

Та трудно з неї збитись у гурті». (22 травня 1890 р. Б.)

Самому важко, але разом з Богом і з братами і сестрами у гурті дорога до Царства Небесного буде пройденою успішно. І ми з вами «побачимо небеса відкриті й ангелів Божих, що піднімаються і спускаються на Сина Чоловічого». Амінь.

о. Михайло Іваняк, редемпторист