Цей день учинив Господь!

---

Наша Церква закликає всіх своїх духовних дітей радіти і тіши­тися у дні Христового воскресіння, бо прославлення Христа це наше власне прославлення. Христос воскрес не тільки для себе самого, але й для нас, бо він — Голова і Спаситель цілого люд­ського роду. Св. Павло пише: "Якщо ми разом із Христом страждаємо, то разом із Ним будемо прославлені" (Рим. 8, 17).

Ось тому на воскреній утре­ні співаємо: "Це Господь учи­нив цей день. Радіймо і веселімося ним!", бо тріумф Христа це наш тріумф. Коли голова тішиться, то тішаться всі члени тіла. Ми є духовними членами воскреслого Спасителя, бо те­пер тільки такий Спаситель іс­нує навіки: "Хіба ви не знаєте, що ваші тіла це Христові чле­ни?" - пише св. Павло (1 Кор. 6, 15).

Треба радіти і є з чого радіти Божим дітям, бо Христос воскресінням розгромив смерть, поконав Сатану й осудив лихий світ, який диявол використав, щоб спричинити смерть Божому Синові - нашому Спасителеві. По муках розп'яття на Голгофі і триденному пробуванні у гробі наш Спаситель воскрес до нового, прославленого життя в небі, яке ніколи не скінчиться.

Чому ж Христове воскресіння таке важливе для нас?

Христове воскресіння це найкраща основа і підтвердження нашої віри, це непохитна основа нашої надії і найкраще та невичерпне джерело потіхи і сили серед щоденної боротьби з во­рогами нашого спасіння, які невпинно чигають на нагоду, щоб завести нас до гріха і через гріх запровадити нас до прокляття і так знищити в нас і для нас діло Христових Страстей.

Христове воскресіння це найкращий аргумент, що наша віра правдива, і що об'явлені в Євангелії правди походять від Бога, тому вони не є видумкою людей, як це буває з іншими релігіями, хоч у них є так само багато правди і добра, як це зазначено в соборній декларації «Про ставлення Церкви до нехристиянських релігій».

Воскресіння це чудо Божої всемогутності. Христос учинив таке чудо, щоб доказати, що Його проповідування походило від Бога, тому воно зобов'язує всіх людей прийняти Його як Божу правду, що є непомильна. Відходячи з цього світу в день Вознесіння Христос отак промовив до апостолів: "Ідіть по всім світі і проповідуйте Євангеліє всім людям. Хто увірує й охреститься, той буде спасенний, а хто не увірує, той буде осуджений" (Мк. 16, 15-16).

Один теософ (організатор природної релігії, тобто філантроп) прийшов до французького імператора Наполеона І і заявив: "Християнство збанкрутувало, бо воно ані не усунуло несправедливості зі світу, ані не ущасливило людей. Я винайшов таку ре­лігію, що зарадить всякому лихові і вчинить людей щасливими". І так він почав викладати засади своєї релігії. Наполеон вислухав його і промовив: «Це дуже гарна релігія, але я скажу прибити вас до хреста. Як помрете, ми поховаємо вас, і коли ви по трьох днях воскреснете, то я прийму вашу релігію!» Мудрагель настра­хався, вийшов від імператора і більше не показувався.

Тільки один Бог годен вчинити правдиве чудо. Христос учи­нив багато чуд, щоб потвердити Свою науку. Сам Спаситель по­кликався на свої чуда як доказ Божого посланництва: "Якщо не вірите мені, то бодай вірте ділам, щоб ви пізнали й увірували, що Отець у Мені й Я в Отці" (Йо. 10, 38; 5, 36). Христове воскресіння це найбільше із його чуд, тому воно найкраще і найсильніше свідчить і запевняє нас, що правди Євангелія це Божі, непо­мильні і вічні правди.

Боже провидіння подбало, щоб про воскресіння Спасителя не було й найменшого сумніву. Вояк ствердив перед Пилатом, що Христос дійсно помер, коли Йосиф з Ариматеї домагався дозволу поховати Христове тіло (Мк. 15, 44). Коли Христос воскрес, то єврейські провідники підкупили сторожу, щоб вона розголо­шувала, що апостоли вкрали тіло з гробу, коли вони спали (Мт. 38, 13). Учні, що йшли до Емаусу, зустрінули воскреслого Христа (Лк. 24, 31). Апостол Тома мав вложити палець у пробитий бік Спасителя (Йо. 20, 27), хоч правдоподібно не вчинив цього, тощо.

Ми ж визнаємо віру у воскресіння Спасителя, коли у пасхальному часі вітаємо інших: "Христос воскрес!", - і чуємо відповідь: "Воістину воскрес!"

Христове воскресіння це підстава нашої надії

Вічне життя було б можливе, навіть якщо б не було для людей тілесно­го воскресіння, бо самі душі могли б навіки проживати з Богом у небі, оглядати і славити Його і в цьому огляданні лицем у лице зна­ходити своє вічне спасіння і щастя. Проте самі душі це не люди. Душа це тільки частина людини. Якщо б не було тілесного воскресіння, то душа полишилася б неповною, бо вона створена для тіла, і тіло для душі. Ця неповність витворювала б у душі своє­рідне вічне напруження і тугу. Бог не лишає навіки недоскона­лими своїх діл, особливо корони сотворіння, якою є людина: "Ти поставив чоловіка володарем над творами твоїх рук", - каже про­рок Давид (Пс. 8, 7).

Рідко коли в історії людства була така справа, що видавалася б такою безнадійною, як справа Спасителя і його Євангелія. Після початкового одушевлення народних мас фарисеї, вороги Христа, бачили його успіх, тому розпачливо говорили між собою: "Ба­чите, що годі щось зарадити, бо ввесь світ іде за Ним" (Йо. 12, 10), - але згодом вони потрапили здискредитувати Його особу в очах непросвіченого й обманеного простолюддя, відвернути на­родні маси від Нього різними підступними закидами і навіть потягнути за собою частину народу, який домагався від Пилата: "Розіпни, розіпни Його!" (Йо. 19, 6).

Розп'яття було найгіршою карою, якою карали злочинців, роз­бійників, політичних бунтарів і зухвалих невільників. Ця кара кидала страшну ганьбу на розп'ятого і його родину. Фарисеї це знали, тому домагалися саме такої кари для Христа, щоб навіки здискредитувати Його в очах людства, яке буде з огидою відвер­татися від Нього та Його "дивного" навчання.

Після розп'яття Його поховали, але мало хто йшов на похорон розп'ятого. Фарисеї думали собі, що з Його похороном закін­чилася ціла справа Ісуса Назарянина, і що за кілька літ Він піде в забуття, неначе б Його зовсім не було на світі.

Яке страшне мусіло бути розчарування Христових розпинателів, тобто єврейської старшини, коли в неділю вранці сторожа прийшла і повідомила їх, що Христос воскрес із мертвих так, як був запо­вів! Переполохані цією новиною, вони, замість вдаритися у гру­ди, визнати помилку і перепросити Бога, підкупляють сторожу і намовляють її ширити неправду про Христове воскресіння: "Скажіть, що Його учні прийшли вночі, як ми спали, і ви­крали його. Якщо управитель (Пилат) почує про це, то ми успокоїмо (тобто підкупимо) його, і він не буде турбувати вас" (Мт. 28, 13-14), - бо за невиповнений обов'язок сторожі грозила кара смерті. Христос своїм воскресінням застидив своїх ворогів і доказав, що Він всемогутній Бог, Спаситель світу.

Не зважаючи на строгі вимоги Євангелія, воно поширилося по цілому світі і провело в ньому дійсну духовну і моральну революцію. Світ став інакшим, аніж був доти, і таким він залишиться до кінця, що й сучасні вороги християнства мусять визнати. Христос може повторити те, що заявив на тайній вечері: "Я по­долав світ!" (Йо. 16, 33).

Св. Павло сказав про себе, що він уповні покладався на Спаси­теля: "Тому я терплю це (невигоди життя, переслідування і саму смерть), бо знаю, в Кого я повірив" (2 Тим. 1, 12). Він так само додає, що ніщо у світі не годне відлучити його від Хри­ста: "Хто відлучить нас від Христової любові?" (Рим. 8, 35). Цю надію на Христа слід відновляти в сьогоднішніх часах замі­шання і хаосу, які супроводжує непевність у майбутньому, що є безнадійним для тих, хто не має Христа, щоб опер­тися на Ньому.

Христове воскресіння — джерело нашої сили

Так фізичне, як і духовне життя людини на землі це невпинна боротьба за самозбереження. Як матеріальна пожива, спання і відпочинок відновляють у людині сили, так воскресіння Спасителя подає нам нові сили й охоту до боротьби із пристрас­тями, лихим світом і його спокусами та дияволом. Мати сімох си­нів Макавеїв-мучеників пригадувала своїм синам: «Краще померти з руки людей (царя Антіоха і його катів), коли хтось має надію на Бога, бо Він воскресить його знову» (2 Мак. 7, 14).

Редемпторист, блаженний Миколай Чарнецький, повторяв серед страждань вигнання: "Я відчуваю на собі провидіння доброго Бога. Маймо віру у воскресіння!" Він не зрадив ні Христа, ні нашої Церкви, не зважаючи на тортури, яких зазнав від комуністів.

Ми брати і сестри мучеників. Будьмо гідні їх, і тому наслідуй­мо їхній приклад. Не стіймо при порожньому гробі Спасителя, але воскреснімо до нового, взірцевого християнського життя! Слід у дусі великодньої радості виконувати свою працю і щоденні обо­в'язки. Св. Пилип Нері каже: "Витривалість у радості це тайна святості".

Один старенький паламар дзвонив від молодих літ. Прийшов його останній Великдень. Він ледве виліз на дзвіницю і зачав дзвонити на все село. Луна пречудно неслася по селі, як це буває в нас на Великдень в Україні. Це дзвоніння було його лебеди­ною піснею. Люди говорили: "Ми ще ніколи не чули такого гар­ного дзвоніння".

Паламар закінчив дзвонити і змучений сів на лаву біля дзвона. Радість сіяла на його обличчі. Там він і помер, віддаючи свої ос­танні сили, щоб звіщати людям радість Христового воскресіння.

о. М. Щудло, редемпторист

«Голос Спасителя, квітень 1972 р.