Велике у Нього відкуплення ... Пс.129
Найпопулярніше
Принесли до нього розслабленого
Коли людина дбає про власне добро чи добро ближніх - їх оздоровлення, навернення, то зустрічає деколи неуспіх, труднощі. У цих труднощах, неуспіхах власного життя чи в допомозі ближнім щодо їх оздоровлення, навернення виникають запитання: що робити далі, куди йти, до кого звертатися (може, поїхати в якесь чудотворне місце, чи до якогось цілителя, екзорциста, піти на молитву оздоровлення).
Для християнина, людини віруючої відповідь у цих ситуаціях є одна: треба завжди звертатися в молитві до Бога з вірою і довір’ям, з сильною надією на його милосердя.
Деякі люди, звертаючись до Бога по допомогу, часто хочуть від Нього швидкої, чудесної відповіді без особистої зміни. І хоч Бог не завжди робить видимі чуда в нашому житті, Бог часто робить і хоче творити чуда віри – силою нашої віри і витривалої, терпеливої молитви оздоровляє і навертає нас чи наших ближніх, за яких молимося, коли змінюється наша поведінка, ставлення до ближніх і до Бога. Тому у цих різних перешкодах на дорозі до добра, які викликають в душі сумніви щодо успіху, християнин повинен запитувати себе тоді: чи справді вірю у силу молитви, а тим самим у Божу всемогутність?
Цікавим і повчальним в цій эвангельській історії є приклад товаришів розслабленого. Бачачи його тяжку недугу, вони вирішили звернутися до Ісуса Христа. Принісши хворого до Ісуса, вони поклали його перед Ним, нічого при цьому не просячи. Принесли його в дусі віри. Цим друзі розслабленого проявили сильну віру в божественну силу Христа і жертвенну любов до хворого. І подібно Ісус поводиться досить мовчазно, не вимагає в них публічного визнання віри, питаючи: чи вірите, що я можу це зробити, як в інших ситуаціях, бо бачить силу їхньої віри в їх душі і нею оздоровляє хворого.
Іноді Бог випробовує нас своєю мовчанкою на наші молитви, поводиться так, ніби не чує нас, щоб таким чином зміцнити нашу віру і надію на Нього, розпалити любов до Бога і ближнього (випробувати, чи ми справді любимо Його і з любові звертаємося до Нього, чи з любові хочемо помогти ближнім).
Хто любить Бога на ділі, завжди жертвує свою любов ближнім, чим свідчить про свою віру і надію на Бога, про виконання заповідей любові Бога і ближнього. А любов, як навчає апостол Павло, є жертвенна і довготерпелива (пор. 1 Кор. 13). Важливим знаком любові ближнього є витривала молитва за нього до Бога, як ми чули у Посланні Павла до коринтян цієї Неділі.
Одного разу Спаситель сказав такі слова: „Хто витриває до кінця, той спасеться” (Мт. 10, 22). Якщо пов’язати ці слова з молитвою, можна сказати, що хто буде витривало жертвувати свою любов ближньому молитвою за нього до Бога, того Бог почує, сповнить його прохання і також особисто щедро нагородить згідно слів Христа: „Кожен, хто просить, одержує, хто шукає, знаходить, а тому хто стукає, відчинять” (Мт. 7, 8).
о. Михайло Чижович, редемпторист
