Велике у Нього відкуплення ... Пс.129
Найпопулярніше
Неділя 13-та по Зісланні Святого Духа
Мт. 21, 33-42
Притчі, якими Ісус Христос проповідував свою науку, написані в основному мовою символів. Так, виноградник у притчі символізує вибраний народ, ним є теж Христова Церква, а також кожна людська душа. Душа є найбільшим Божим даром, цінністю, за спасіння якої страждав Божий Син. Тому Бог, як добрий господар, турботливий батько, дбаючи про її вічне життя, огородив її огорожею заповідей, створив для неї чавила - Святі Тайни, невичерпні джерела своєї ласки, духовної поживи, вибудував башту – залишився присутнім в кивоті у Святих Тайнах, щоб нас охороняти, зміцнювати у всіх потребах.
Дбаючи про вічне щастя людських душ Бог посилає людям опіку через своїх слуг - Євангеліє, священиків та людей. Роздумуючи над цією притчею, варто запитати себе: чи чую голос Бога, приймаю Божу поміч і опіку, яку посилає мені?
Важливим у притчі є особа господаря, який є образом Бога, як доброго, турботливого батька. Господар є терпеливий, доброзичливий, не карає відразу злих слуг. Так само Бог не карає нас за наші гріхи, помилки, а дає нові нагоди до поправи життя. У цьому образі Бога як доброго господаря є важлива наука для нашого духовного життя.
У праці над освяченням своєї душі маємо бути терпеливі, лагідні до себе, до ближніх, як Бог до нас, за навчанням Христа: „Вашою терпеливістю спасете душі ваші” (Лк. 21, 19).
Успіх потребує наполегливої, довготривалої праці, старань, зусиль за словами Христа: „Царство небесне здобувається силою, і ті, що вживають силу, силоміць беруть його” (Мт. 11, 12).
Слід керуватися заповіддю, духом любові до себе. Подібно як Бог ставиться до нас, ми повинні по-справжньому любити себе, пам’ятати, що все робимо не для когось, а для власного добра і щастя.
Людську працю потрібно поєднувати з духовною працею молитви, прийняттям Святих Тайн, у дусі надії на Бога, застосовуючи віру, надію в житті й на практиці, співпрацюючи з Божою ласкою, яка змінює нас, як навчає апостол Павло: „Я посадив, Аполлос поливав, але Бог дав зріст” (1 Кор. 3, 6).
Отже, духовна праця через молитву, Святі Тайни, наполегливість у щоденному житті є співпрацею з Богом, реалізацією нашої віри, надії на Бога.
Одна жителька Вінниці Світлана дала в газеті таке свідчення про своє життя. Походила з простої селянської сім’ї. У школі з неї глузували, ображали, а іноді й били. Її вважали немодною, не сучасною, з нею ніхто не хотів дружити, її називали „сірою мишею”. Але для неї головним було на „відмінно” підготувати уроки.
Світлана закінчила школу і вступила до медичного коледжу. Вчилася на відмінно, була старостою групи. Після закінчення коледжу працювала медсестрою. Та на роботі в неї почалася друга чорна смуга. Хоч вона швидко опанувала обов’язки, проте завідуюча відділом часто кричала на неї, чіплялася дрібниць, називала бездарною, хотіла, щоб вона пішла з роботи і звільнила місце іншій.
Це було настільки важке випробування для неї, що вона хотіла перерізати собі вени, та якась сила стримувала її від цього вчинку. Вона все це пережила. Через два роки праці вступила до медичного університету і закінчила із відзнакою, стала лікарем, пізніше завідувачем відділення в лікарні. Доля подарувала їй доброго чоловіка, котрий розуміє її і завжди підтримує, та трьох гарних дітей.
До своїх підлеглих вона завжди ставилася з любов’ю, за що заслужила собі повагу в колективі. Світлана закінчує свого листа такими словами: „Не розчаровуйтеся, коли у вас чорна смуга довша за білу, коли зневажають, називають „сірою мишею”. Знайте, саме „сірі миші” стають щасливими, а всі негаразди роблять їх тільки сильнішими. Я це перевірила на власному досвіді”.
о. Михайло Чижович, редемпторист
