Слово

• Проповіді
• Твори редемптористів
• Статті
• Реколекції
• Місії

Неділя 15-та по Зісланні Святого Духа

Мт. 22, 35-46

Подібно, як книжник запитав Ісуса про основну заповідь у законі, так кожен християнин повинен часто запитувати себе: а що є найважливіше в моїх обов’язках, у духовному житті? Всі людські вчинки мають вартість і приносять добрі плоди, якщо вони наповнені духом любові.

Дар любові - це дар, якого найбільше прагнуть люди. Якщо християнин вірить, що Бог є любов’ю, то кожен наш зв’язок з Богом і ближніми потрібно наповнити духом любові, а не лише духом обов’язку чи страху. Якщо стараємося будувати зв’язки любові з ближніми, треба пам’ятати, що любов має багато значень, проявів. Любов, це не тільки радість, приємність, а також покора, терпеливість, стриманість, милосердя, жертовність, прощення, як про це навчає апостол Павло у листі до Коринтян (1 Кор. 13, 1-13).

Бог допускає в житті людей різні випробування, щоб через них навчити нас цієї багатозначної любові, виховати в нас різні її риси, прояви, щоб ми вміли любити ближніх не тільки у хвилини приємні, а також в терпеливості, покорі, лагідності, стриманості, милосерді, прощенні.

За 2000 років у Церкві виникло багато традицій і звичаїв, котрі дехто вважає важливішими за заповіді і святі таїнства. Багато християн вважають важливою річчю принести до дому освячену йорданську воду, але при цьому не відчувають потреби бути у цей святковий день на Службі Божій; для декого найважливішим приготуванням до Великодня є посвятити паску, відкладаючи на другий план найважливіший обов’язок великодньої сповіді і Святого Причастя; для інших важливим є посвяти віночки зілля для охорони дому, відкладаючи на другий план роль віри і молитви. Ці приклади життя християн свідчать про їх зовнішню побожність і великий брак віри і любові до Бога.

Люди часто прагнуть отримувати любов, але не все готові дарувати її іншим.

Хлопчик Григорій любив бігати на подвір’ї за горобцями і кидав у них малі камінчики, а вони при кожному помаху його руки перелітали з землі на огорожу, з огорожі на дах. Це було для нього великою потіхою. Раптом до воріт подвір’я підійшла бідна сусідська дівчинка, одягнена у стареньке плаття. Ноги були босі, а в руці маленький кошик. „Ти жебрачка? Тобі хліба треба? Настав руку,” – промовив Григорій. Дівчинка довірливо простягла до нього свою маленьку руку. „На, бери,” – засміявся Григорій і поклав їй у руку камінь. Дівчинка нічого не сказала, тільки подивилася на сірий камінець, потім крізь сльози подивилася на Григорія і, похиливши голову, тихо пішла по запиленій дорозі.

За хвилю Григорію стало боляче на душі і шкода її, він хотів лише пожартувати, але жарт виявився жорстоким. Григорій побіг на кухню, відрізав великий шмат хліба і, вибігши на дорогу, почав шукати дівчинку. Потім побіг у поле, бігав, заглядав туди і сюди, та дівчинки ніде не було видно. Він був готовий віддати їй все, що мав, але дівчинка зникла безслідно, забравши з собою його сірий камінь.

Бог часто дає нам нагоди зростати в любові, але чи завжди вміємо їх розпізнати і належно використати?

Любов найбільший і найважливіший плід духовного життя, як навчає апостол Павло: „Тим часом остаються: віра, надія і любов – цих троє, але найбільша з них любов” (1 Кор. 13, 13). У вічності відпаде потреба у вірі і надії, а залишиться тільки любов. Тому з особливим старанням дбаймо про цей найбільший дар – дар любові, бо якою є наша любов до Бога на землі, такою буде і радість у вічності.

о. Михайло Чижович, редемпторист