Неділя 16-та по Зісланні Святого Духа

---

А той, що взяв один, пішов, викопав у землі яму і сховав гроші пана свого
Мт 25,14-30             

Слово талант у притчі цієї неділі має багато значень. Таланти - це не лише різні природні дари, вміння, здібності – матеріальні речі, але й життя, дар любові, можливості творити добро. Різна кількість талантів, які отримали слуги, п’ять, два і один, не означає несправедливості Бога чи меншовартості одних слуг перед іншими, але означає радше Божу щедрість. І якщо комусь Бог не дав надзвичайних талантів, життєвих становищ, як іншим людям, то кожній людині дав надзвичайний талант – дар життя, можливість творити добро, любити Бога і ближніх добрим словом, ділами милосердя, молитвою. Словами притчі про таланти Христос запрошує нас переглянути наше життя, чи ми використовуємо всі можливості творити добро для власного освячення і спасіння, пізнавати Божу любов у житті, наповнювати нею свою душу і ділитися зі всіма, котрі потребують її.

Проблема і недолік третього слуги, що отримав від господаря один талан, проявляється у його лінивстві і заздрості ближнім. Можливо він вважав, що щастя залежить від кількості талантів, дарів, котрі самі з себе приносять плоди, тому маючи один талант, чувся ображеним, що господар несправедливо поступив з ним, з заздрості до інших слуг замкнувся в собі, не хотів працювати, зневіра і знеохота опанували його.

Заздрість найчастіше закриває уста, коли треба когось похвалити за талант, за здібності і правдиві плоди його праці. Недооцінювання людини часто стає приводом до марнування її таланту. Часто трапляються такі люди, через уста яких не проходить жодна похвала і, здається, коли б хотіли сказати похвалу ближньому, то не вимовили б жодного слова із заздрості. А коли ми останній раз хвалили кого-небудь, навіть за найменший успіх?

Заздрість також широко розкриває уста, щоб критикувати досягнення ближнього, заздрість у всьому добачує злі наміри. А скільки є тих людей, які знеохочені, морально розбиті тільки тому, що їх торкнулася людська заздрість.

Притча про таланти є закликом до розвитку, як власних талантів, так і до відповідальності за розвиток талантів наших ближніх.

Одного разу художника Данте Габріеля Розетті зупинив старший чоловік, який мав з собою декілька малюнків. Бажав, щоби Розетті оцінив їх та сказав своє слово про талант автора цих картин. Розетті докладно оглянув декілька з них і зауважив, що вони не мають вартості, а їх автор не має таланту. Будучи людиною делікатною не хотів вразити, не хотів поранити цього чоловіка і тому сказав, що картини не мають великої вартості, а художник має крихітку таланту. Йому було прикро, але не хотів говорити неправду. Така оцінка засмутила старшого чоловіка, але виглядало, що він сподівався на це. Перепрошуючи Розетті, що забирає йому час, запитав, чи міг би він оцінити картини молодого студента. Розетті, оглянувши їх, з ентузіазмом сказав: „Це прекрасно! Цей молодий студент має великий талант. Йому потрібно всіляко допомагати, щоби розвинути цей талант. Він має велике майбутнє, якщо буде витривало і наполегливо працювати”. Розетті зауважив зворушення старшого чоловіка і запитав: „Хто є цей молодий студент? Твій син?” „Ні, - відповів зі сумом старший чоловік. Це я малював сам, 40 років тому. Коли б я почув цю похвалу тоді, то не змарнував би свого таланту. Я був би так легко не піддався знеохоті”.

Слугу, що отримав один талант, опанувало почуття меншовартості, самотності, він не бачив сенсу подальшого свого життя. У світі є багато самотніх людей, котрі залишилися самотніми з дитинства, або стали ними через смерть чоловіка чи дружини, дітей. Самотні люди, без родини, друзів, часто відчувають себе нещасливими, кажуть, що не мають для кого більше жити, відчувають себе непотрібними більше у цьому світі.

Стається це тоді, коли Бог перестає бути головною метою життя людини. Але жодна людина не є сама у цьому житті, у світі. Навіть якщо не має біля себе рідних, друзів, то з нами зажди є Бог, тому життя людини завжди буде мати сенс, людина зможе відчувати себе щасливою, якщо буде жити з Богом і для Бога. Ось що говорить про це апостол Павло: „Ніхто бо з нас не живе для себе самого і ніхто не вмирає для самого себе; бо коли живемо, для Господа живемо і коли вмираємо, для Господа вмираємо. Отож чи ми живемо, чи вмираємо, ми Господні” (Рим. 14, 7-8). Якщо метою життя людини є Бог, який любить нас, то кожен самотній може сказати, що є для кого і для чого жити, любити. Бо коли у світі, навіть далеко, є хтось, хто нас любить, то наше життя ніколи не втрачає сенсу.

Віру у сенс життя людина може виявляти щоденною особистою молитвою, участю у богослужіннях і святих таїнствах, пам’ятаючи при цьому, що людське життя триває не лише на землі, а й продовжується у вічності завдяки безсмертній душі, наповненій талантом Божої любові.

Якщо нас не люблять люди, нас любить Бог. Його любов ми можемо отримати у Святих Тайнах, у молитві, а її знаком буде душевний спокій.

Під час свого Вознесіння, Ісус сказав до апостолів такі слова: „Ось я з вами по всі дні аж до кінця віку” (Мт. 28, 20).

Пам’ятаймо, що ми ніколи не є самотніми у житті, з нами є Христос. Тому наше життя завжди має сенс, і ми можемо відчувати себе потрібними та щасливими у цьому світі, якщо живемо з Христом і для Христа.

о. Михайло Чижович, редемпторист