Неділя 18-та по Зісланні Святого Духа

---

Відійди від мене Господи, бо я грішний чоловік.
Лк. 5, 1-15.  

Євангеліє цієї неділі описує початок прилюдної діяльності Ісуса Христа, який шукає собі учнів – апостолів. Своїми словами і ділами Ісус старається пробудити і утвердити в учнів віру в його Божество і божественну силу, закликає учнів довіритися йому і силі його слова, його науки, вступити в тісний зв’язок з Ним. З цією метою Ісус і вчинив чудо - великий улов риби Петром і його товаришами, щоб розвіяти в них сумніви щодо правдивості своєї особи, своїх слів.

Коли людина іде ближче до світла, то добре розрізняє речі, може легко читати текст. Християнин, ідучи до Бога, як джерела світла, краще бачить свої гріхи і тоді сумнівається, боїться, чи Бог не відкине його за це, чи вислухає його молитви. Та Божа любов і милосердя є більші за людські гріхи. Того, хто кається, Бог не відкидає, а радо спішить на поміч. Про це запевняє нас апостол Павло: „Та Бог, багатий милосердям, з-за великої своєї любови, якою полюбив нас, мертвих нашими гріхами, оживив нас разом із Христом... І разом з ним воскресив нас, і разом посадовив на небі у Христі Ісусі” (Єф. 2, 4-6). Відчуття страху, сумнівів - це добра нагода довірити Богу своє освячення і спасіння, котре залежить не лише від старань людини, а найперше від дії Божої ласки, як навчає катехизм: „Ласка Божа є конечна до спасіння”.

Коли святі зростали у святості, то відчували себе щораз більшими грішниками. Але разом з тим зростав їхній дух покаяння і довір’я Божому милосердю. Тому святі у своєму духовному житті, духовних подвигах старалися ні в чому не довіряти собі, а повністю покладатися на Бога.

Дух довір’я потребує зречення себе, прив’язання до власної волі.

Бажання народу, що юрмився коло Ісуса, щоб почути його науку, було таке велике, що він попросив Симона взяти його на свій човен та відчалити трохи від землі. Відірватися від берега означає зректися прив’язання до своїх власних засобів безпеки: переконань, думок, планів, зусиль, старань. Цим Христос хотів показати, що земні справи заглушують слово Боже та відбирають бажання до молитви. І тільки тоді, коли людина відірве своє серце від земних справ, Христос осідає в нашому серці, щоб там подавати такі правди, яких не знає земна мудрість. Відплисти від землі, означає вміти віддалитися від щоденних клопотів і знайти час на молитву, на Богослужіння, час для Бога. Хто не відірве свого серця від землі, земних справ, той не зможе піднестися до вершин досконалості. Отож, коли маємо Христа в своєму серці, відчалюймо від земних справ, почувань, думок, тоді Христос навчатиме нас Божого слова. Завдяки цьому зреченню Ісус має стати для християнина єдиним провідником до неба.

Якщо ми увірували в Ісуса Христа і вибрали його основою свого життя, стараймося приймати все в дусі щирої покори, послуху і підчинення Божій волі, витривалою молитвою довіряти його любові, яка бажає нам добра у цьому житті і у вічності.

о. Михайло Чижович, редемпторист