Покров Пресвятої Богородиці

---

Лк. 10, 32-48

Кожне Богордичне свято відкриває нам одну з чеснот, привілей Богородиці: Богоматеринство, Дівство, Чистоту. Свято Покрову урочисто вшановує її Заступництво. Це свято найкраще виявляє духовне материнство Марії, зокрема її молитовне заступництво, любов і опіку над нами. Добра мати завжди переживає за своїх дітей - подібно Марія дбає про наше тілесне і духовне добро, вічне щастя. У малому повечір’ї вірні кожного разу величають Марію словами: „Заступнице християн бездоганна, молитвенице до Творця незамінна”. А в Молебні звертаються до неї такими словами: „Радуйся, заступнице всіх християн і прибіжище, Владичице”.

Євангеліє свята дуже добре відповідає духові свята. Богородиця поєднала в собі образ обох сестер Марії й Марти. Мати Божа, подібно як Марія, постійно перебуває з Богом, у вічному щасті і, одночасно, як Марта піклується про нас на землі, жертвує свої молитви Небесному Отцеві за наше щастя.

Свято Покрову Пресвятої Богородиці - це свято її жертовної материнської любові, яку жертвує за нас Богові своїми постійними молитвами. Своїми молитвами Марія допомагає нам, захищає нас на нашій хресній дорозі. Таким чином Марія вчинила наші клопоти своїми клопотами. У святі Покрову чудово здійснюються слова Марії, сказані в день Благовіщення: „Ось я Господня слугиня” (Лк. 1, 38). Згідно цих слів Мати Божа, як наша духовна мати, готова в любий спосіб послужити нам, щоб ми були щасливі і спасенні. Тому свято Покрову Пресвятої Богородиці можна назвати теж святом надії.

Покрова – це також наше національне і патріотичне свято, бо вже Ярослав мудрий в 1037 році віддав Україну під Покров Матері Божої. Подібно Запорізькі козаки і воїни УПА, які цього року святкують 70-ліття створення, в особливий спосіб вшановували Богородицю і посвячували себе і храми під її Покров.

Святом Покрову Марія закликає нас до жертовної любові, помагати іншим, зокрема постійною молитвою за них до Бога за її посередництвом. Нехай батьки за прикладом Матері Божої ніколи не перестають молитися за хресну дорогу своїх дітей.

В одному місті над вечір постукали у двері парохіяльного дому. Якась жінка просила піти до хворого з Найсвятішими Тайнами. Назвала вулицю і номер дому, в якому очікує хворий. Священик швиденько зібрався і поспішив за нею. Жінка ця йшла попереду нього, аж раптом біля однієї хати зникла. Священик зауважив, що це вказане місце, однак вхідні двері були зачинені. Священик почав стукати. Цей стукіт почув один чоловік на другому поверсі, відчинив вікно, запитав, до кого прийшли. „Я прийшов до хворого з Найсвятішими Тайнами”, - відповів священик. „У цьому будинку немає нікого хворого, - відповів чоловік, - однак прошу зайти до мене і перечекати, доки не перестане дощ, бо я все одно не можу спати”. Священик увійшов у кімнату і побачив образ Пресвятої Діви Марії, перед яким світилась лампада. „Я радий, що прийшов до віруючого чоловіка”, - промовив отець. „Я не є з тих, щоб був такий побожний, - відповів чоловік, - але виконую це для пам’яті моєї покійної матері, яка дуже любила цей образ”. Серед розмови священик звернув увагу на портрет, що висів на другій стіні. „Це моя мати, - пояснив чоловік. – Вона дуже гаряче молилась перед цим образом і завжди благала Матінку Божу за моє навернення до Господа Бога, однак сповідь мене не цікавила”. І так помалу почав він розповідати про своє життя. „Ви так лякаєтесь сповіді, - сказав священик, - а ось як щиро відкрили своє серце переді мною, що я без вагання міг би уділити вам розрішення”. „О, якщо так, то я був би дуже радий, - промовив зворушений чоловік і додав, споглядаючи на образ Божої Матері: „Вже більше як тридцять років я не сповідався. Тепер я бажав би посповідатись і прийняти Святе Причастя”. Старець щиро посповідався, прийняв Святе Причастя. Священик після цього пішов додому та дорогою роздумував над усім, що сталося, і не міг вийти з дива. І ця пані, що просила його до хворого, і її зникнення, і цей образ Пресвятої Діви Марії, і ця дивна сповідь... Але ще більше здивувався, коли довідався, що той старець вранці помер.

Із цього бачимо, що ця побожна мати випросила у своїх молитвах ласку, щоб її грішний, безбожний син за посередництвом Пресвятої Богородиці перед смертю навернувся, щиро висповідався і наступного дня помер, з’єднавшись із Господом Богом.

Кожен побожний християнин знає молитву „Під твою милість...”, яку можна впевнено назвати молитвою до Покрову Богородиці. Нею ми визнаємо нашу віру в Покров – опіку Марії над нами, виявляємо довір’я до її материнської любові.

Тому, як діти Марії будьмо завжди вірними нашій Небесній Матері і в кожній потребі прибігаймо з довір’ям в молитві під її опіку, Покров. А вона ніколи не відмовить нам своєї материнської любові, обітре кожну сльозу з наших очей і визволить нас від усякого зла!

о. Михайло Чижович, редемпторист