Неділя 22-га по Зісланні Святого Духа

---

Лк. 16, 19-31  

Провідники деяких християнських спільнот пояснюючи притчу про багача і Лазаря твердять, що основне її значення - це Божа справедливість і милосердя. Однак католицька церква бачить в цій притчі глибше духовне значення. Роздумуючи над цією притчею можна вирізнити в ній три важливі речі: найперше притча навчає нас про правди вічні, про існування безсмертної душі, що існує життя дочасне і вічне, вічне щастя і радість з Богом, і вічні терпіння душі в пеклі.

Дійсність людського життя від віків складається так, що у світі в різні часи є люди багаті, заможні і є бідні, терплячі. Але життя кожної людини різних станів має один кінець – смерть. Словами притчі про багача і Лазаря Ісус Христос навчає нас, що від земного життя людини залежить її доля у вічності, однак земне становище людини, ще не запевнює їй вічного щастя: багатство, достаток, добре становище не гарантує душі людини добра вічного, а земні терпіння не позбавляють людину Божого благословення у вічності. Бо людська справедливість, погляд на життя не завжди співпадає зі справедливістю Божою. Людина по-людськи дивиться на життя, а Бог іноді інакше оцінює вчинки людини. У смерті закінчиться багатство багатих і терпіння бідних, але хто жив з Христом на землі - отримає вічну радість в небі, а хто жив без Бога - отримає вічні терпіння.

Люди, шукаючи щастя, природно багато надії покладають на життєве становище і достаток, але як навчає притча воно не запевнює їм вічного щастя. Хоч достаток не є злий сам у собі, однак надмірна надія на нього притуплює духовний зір людини, чинить її серце менш чутливим, вразливим на потреби ближніх.

Була одна багата жінка, але дуже скупа. Перед убогими, які приходили просити милостині, закривала браму. Одного разу, коли поверталася з городу із зеленою цибулею у запасці, заступив їй дорогу вбогий і просив милостині. „Я нічого не маю”, - відповіла вона. „Дай мені хоч одну цибулину”, - просив жебрак. Жінка вибрала найменшу, дала бідному і пішла до хати. Та все на світі минає. Померла й ця багачка і опинилась на місці муки. Бачачи радість праведних, кличе вона і вичислює: скільки молитов відмовила, свічок поставила перед образами. „Це несправедливо, - нарікає вона, - щоб я тут мучилась з іншими грішниками”. І раптом чує голос із Неба: „Але ти не маєш жодного доброго діла. Що з твоїх молитов, коли твоє життя було без милосердя”. Замовкла вона, бо справді не мала жодного доброго вчинку на своє оправдання. Раптом пригадала собі, що дала колись одному бідному цибулю і крикнула: „Я дала бідному цибулину”. „Добре, - озвався небесний голос, - він прийде на берег безодні і дасть тобі цибулину. Тримайся сильно, може він тебе витягне з місця муки”. Появився вбогий з цибулею, жінка вхопилась за неї і цей святий жебрак почав її тягти. Ще трішки і витягне. Але несподівано відчула, що хтось із тих, що з нею мучились, вирішив скористати з нагоди вирватись на волю і вхопився за її ногу. „Ах ти, поганче, відчепися”, - крикнула вона зі всієї сили й копнула його другою ногою. Від цього несподіваного руху гичка не витримала, обірвалася, і немилосердна скупа жінка полетіла назад у безодню. Цей її вчинок був проявом закам’янілого себелюбства, що залишилось в неї і після смерті.

З наук Ісуса Христа знаємо, що основою спасіння людини є любов Бога і ближнього. Притча про багача і Лазаря спонукає нас до застанови, запитує нас, чи вмію бачити, зауважити потреби убогих, терплячих, поцікавитися життям ближніх, самому запропонувати матеріальну чи духовну поміч, сказати добре слово підтримки, розради, особливо тоді, коли вони самі про це нас не просять, подібно як Лазар. Чи вмію бачити в убогих, терплячих потребуючого Христа і готовий послужити Йому, якщо справді люблю Бога.

Просімо Христа про жертовну любов, духовне світло, бачити тих, хто потребує матеріальної чи духовної допомоги, бути готовими послужити в них Христові і цим запевнити собі вічну радість. Будьмо завжди щедрі на добро нашим ближнім, убогим, терплячим, а Христос щедро обдарує нас своїми дарами і своїм милосердям. 

о. Михайло Чижович, редемпторист