Неділя 23-тя по Зісланні Святого Духа

---

Лк. 8, 26-39  

Як розповідає Євангеліє цієї неділі, коли Ісус вступив на Геразинську землю, зустрів його біснуватий чоловік і почав сильно кричати: „Що мені і тобі, Ісусе, сину Бога Всевишнього. Благаю тебе, не муч мене!” В дійсності це не чоловік кричав, а злий дух почав кричати устами хворого чоловіка, бо він відчув у Христі Божу присутність, а тим самим відчув загрозу, кінець своєї влади над цим чоловіком.

Багато гріхів у житті людини стається тоді, коли вона забуває про присутність Бога в щоденному житті, Його любов і заповіді.

Сатана часто заманює увагу людини різними пристрастями, тілесними приємностями, земними речами, щоб зосередити увагу на потребах тіла, земних речах і таким чином відвернути від потреб душі, від Бога, від мети життя.

Ісус Христос, проповідуючи в Єрусалимському храмі, назвав себе світлом, кажучи: „Я - світло світу, хто йде за мною, не буде у темряві блукати, а буде мати світло життя” (Ів. 8, 12). Христова наука і приклад його життя є тим духовним світлом для людей, яке допомагає розрізнити добро від зла, пізнати те, що є від Бога, а що походить від злого духа. Пам’ять про Божу присутність у щоденних справах, про божі заповіді стає духовним світлом для людини і наставляє її на добру дорогу яка веде до Бога, до мети життя – нерозривного з’єднання з Ним у вічності.

Пам’ять про Божу присутність у житті - це пам’ять про добро власної душі. Якщо людина любить себе і дбає про власну душу, часто думає про Бога, щоб бути з Ним нерозривно тут і колись у небі. Пам’ять людини про Божу присутність стає для неї певним духовним сторожем, котрий оберігає її душу, життя і здоров’я від духовних і фізичних небезпек.

Одного разу подорожній заблукав у лісі і натрапив на маленьку хатинку в якій проживала старенька бабуся. Увійшовши в середину розпитав її, як йому вибратися з лісу, а вже виходячи, запитав: „Ви, бабусю, живете тут самі?” „Ні, не сама”, - відповіла старенька. „А з ким?” – поцікавився подорожній. „Із Господом Богом!” – відповіла спокійно бабуся.  

Святі часто повторювали такий вислів: „Пам’ятай про смерть і ніколи не згрішиш”. Подібне можна сказати про Божу присутність у житті християнина. Пам’ятаючи про Бога, людина не заблукає в житті, не втратить дороги до Бога, до щастя.

Стараймося завжди пам’ятати про Бога і Його заповіді, а це охоронить нас від різних підступів злого духа, допоможе зберегти Божу любов у душі, перебувати постійно під Його опікою і цим запевнити собі щастя дочасне і вічне.

о. Михайло Чижович, редемпторист