Неділя перед Різдвом Христовим

---

Мт. 1, 1-25
"Ангел Господній з’явився йому уві сні й мовив: Йосифе, сину Давида, не бійся узяти Марію, твою жінку."

Ще так недавно, перед 21 грудня люди були у великій тривозі від можливого кінця світу і різних катаклізмів, зв’язаних з цим, знаком якого мав бути зокрема парад планет. Засоби масової інформації були переповнені різною інформацією щодо цієї події. Людям радили запастися продуктами, засобами освітлення, зробити собі надійні підземні сховища. Але як бачимо, життя триває далі і ніяких надзвичайних явищ на землі не сталося. Коли апостоли питали Ісуса про час кінця світу, то Ісус їм сказав: „А про той день і годину ніхто не знає, ані ангели небесні, ані Син, лише один Отець” (Мт. 24, 36). Зі слів Христа бачимо, що час кінця світу є таємницею, відомою тільки Небесному Отцеві, а тому ніхто з людей, земних сотворінь не є більший від Бога і не може знати Божих задумів, не може перевищити Бога своїми знаннями і мудрістю, і тим самим керувати історією світу.

І в цю неділю, яку називають неділя перед Різдвом або святих Отців, ми стоїмо на порозі великої події, яка змінила біг історії, Різдва Ісуса Христа, спогадуємо Його народження, прихід Божого Сина на землю у людському тілі, Сотворителя світу, всіх планет, який їх створив і ними керує. В його владі є також і наше життя. А якщо наше життя є в його опіці, то нам не страшні ніякі зміни у світі, природні катаклізми, бо вони не можуть зашкодити нашій душі, основі нашого існування, яка є незнищенною і живе вічно завдяки Божій ласці.

Для християнина, людини віруючої, нестрашний кінець світу, бо земне життя людини є обмежене часом і однозначно колись закінчиться її перебування у цьому видимому світі, припиниться її зв’язок з цим земним світом, у визначений Богом час, тобто людина зіткнеться з явищем особистого кінця світу, і вона стане перед світом невидимим, лицем в лице перед Богом. Тому християнин повинен переживати не за кінець самого земного життя, який станеться через тілесну смерть, а старатися бути приготованим до зустрічі з Богом у вічності, коли закінчиться час його земного життя, щоб могти без перешкод увійти у нове життя з Богом.

Одна дівчина ще у молодості втратила святу віру і провадила грішне життя. Це тягнулося протягом якогось певного часу. Але ось настав черговий Святий Вечір. Всі люди готувались до Різдвяної відправи. Ця дівчина вже давно не була у Церкві. Різдво для неї було немовби буденним днем. Вона лише тужила за цим яскравим світлом у Церкві і веселими колядками, що їй запам’яталися з дитячих років. Цього дня вона застановилася глибше над своїм прожитим життям і в думках запитала сама себе, чи є ще можливість для неї повернутись до віри минулих років і до Дитятка в яслах? Думала собі, що гріхи зачинили дорогу до ясел раз і назавжди! Так, лежачи у своєму ліжку, вона почула веселі дитячі голоси із сусіднього дому. Це діти колядували „Нова радість стала...” Під звуки колядок почала засинати втомлена, збентежена дівчина. І мала вона цієї ночі дивний сон: була у Вифлеємі у вертепі. Прийшли пастухи і царі, принесли свої щирі дари Дитяткові Ісусові. Між пастухами і царями стояла також і вона. Всі мали щось давати, тільки вона одна була з порожніми руками. Тут вона раптом побачила, що її одежа заплямлена і порвана, а ноги були смертельно втомлені важкою дорогою, що пройшла. Вона впала перед Небесним Дитятком, яке так лагідно дивилось на її схвильоване обличчя, і крізь сльози промовила: „Мої руки порожні, я не маю Тобі що дати. Я зараз відійду, бо прийшла тільки у своїй недолі до Тебе, щоб хоч раз глянути на Твоє обличчя...” Тут вона почула голос Дитятка: „Ні, не відходи, залишайся тут! Віддай мені цей тягар, який так важко носиш на собі, як Різдвяний подарунок”. Дівчина зітхнула і промовила: „Цього не можу Тобі дати, бо це мої гріхи”. „Дай мені їх, бо Я для цього прийшов на цей світ, щоб знімати з людських душ цей тягар”. Вона погодилась, і Дитятко зняло з неї цей тягар, а дівчина з радості заплакала...

На цьому вона і прокинулася. Наступного дня була першою у Церкві. Вона зрозуміла глибоке значення сну, відбула щиру сповідь, приступила до Святого Причастя, і після довгих блукань почувалась знову веселою і щасливою...

Повчальним для нас є приклад святого обручника Йосифа. Коли він отримав вістку, що Марія, з якою був заручений, є вагітна і має народити дитину, почав хвилюватися, переживати за своє життя. Та коли ангел Божий у сні запевнив його, що все це є від Бога, він повірив слову ангела, довірився Божому провидінню і взяв Марію під свою опіку. І як знаємо зі Святого Письма, Божа опіка ніколи не покидала святу родину.

Серед різних надзвичайних подій і явищ, які стаються в історії людства, важливою річчю є знаки Божої присутності у світі, знаки, якими Бог пригадує нам про своє існування, об’являє ними свою любов і батьківську турботу про нас, про наше життя і щастя. Наскільки ці події є важливі для нас християн. Чи ми приділяємо їм стільки уваги і значення, як приділяємо цим земним явищам чи просто людським чуткам.

Готуючись до цього радісного свята, Різдва Ісуса Христа, стараймося за прикладом святого Йосифа навчитися чути Божий голос у своєму серці, розпізнавати і приймати ті знаки, які об’являють прихід Христа, котрий приходить до нас, щоб нас духовно підтримати, заспокоїти душевні тривоги, дарувати нам свою любов і життя вічне.

о. Михайло Чижович, редемпторист