Неділя 30-та по Зісланні Святого Духа

---

Лк. 18, 18-27
Що мені  робити, щоб успадкувати життя вічне

Кожна людина, яка живе на Землі, навіть неосвічена, часто запитує себе у житті: що маю робити, щоб бути щасливим, подібно як цей євангельський чоловік?

Як бачимо зі слів Євангелія, знатний чоловік був досить побожним, знав мету існування людини – життя вічне, але хотів знати яким шляхом можна найпевніше дійти до неї. Тому він звернувся до Ісуса Христа із запитанням: „Учителю добрий, що мені робити, щоб успадкувати життя вічне?” (Лк. 18, 18). Було б доброю засадою духовного життя, коли б кожен християнин, навіть побожний, подібно як цей чоловік, часто запитував себе: чи йду доброю дорогою до життя вічного. Чи те, що роблю у житті, чи мій спосіб виконання заповідей запевнить мені життя вічне.

Ісус, відповідаючи на запитання знатного чоловіка, що робити, щоб мати життя вічне, вказав йому на три важливі речі, необхідні для осягнення цієї мети: а) основою, джерелом вічного життя людини є передусім Бог; б) дорогою до вічного життя є дотримання заповідей Божих; в) дотримання букви і особливо духа заповідей повинно бути знаком любові до Бога і ближнього, знаком повної надії людини на Бога і довір’я Його волі.

Свою відповідь Ісус Христос почав з пояснення образу Бога, його розуміння. Оскільки життя вічне, це зв’язок любові людини з Богом, то його успадкування залежить передусім від ставлення людини до Бога. Тому Ісус пояснив чоловікові, що добрим є хіба один Бог, а тим самим старався пробудити в нього віру, запросив його увірувати в Христа, як правдивого Бога, джерело свого вічного життя. Цим Спаситель хотів відкрити чоловікові таємницю, що він є недалеко від життя вічного, якщо увірує в Христа, як Бога і довіриться Йому.

Такою відповіддю Ісус хотів пояснити чоловікові, допомогти йому зрозуміти важливу істину, що життя вічне людина успадковує не власними зусиллями, стараннями, а воно є даром Божим. То Бог дарує людині життя вічне тоді, коли вона дозволяє Богові наповнити себе добром - Божою ласкою, любов’ю, Божими дарами у міру своєї відкритості на Бога і його волю. Отже джерелом, основою щастя і вічного життя людини мають бути не лише Божі дари, як плоди побожного, духовного життя, а сам Бог, як особа.

Один студент закінчував навчання, але погано підготувався до державного іспиту, який мав вирішувати його подальшу долю у житті. Давніше, коли він ще навчався у середній школі, був дуже побожним, щиро ходив до Церкви і молився. Але під час вищих студій зв’язався із поганим товариством, і хоча ще зовсім не втратив віри, але вже перестав сповідатись і приступати до Святого Причастя. Але, як то часто буває, „коли тривога, тоді й до Бога”. Боячись вирішального іспиту, пригадав собі, як він раніше ретельно ходив до Церкви, щиро молився. Отже, і тепер побіг до храму, став навколішки перед вівтарем і довго-довго молився. Коли він так щиро молився, як пізніше сам признався, почув у своєму серці виразний голос: „Стань насамперед моїм сином, а тоді я буду твоїм батьком”. На щастя, він зрозумів, чого від нього вимагає Ісус Христос, тому приготувався до доброї сповіді, посповідався, прийняв Святе Причастя, а тоді із великою надією на Божу поміч пішов здавати державний іспит, який склав дуже добре.

Далі Христос показує знатному чоловікові, що дорога до життя вічного є досить проста. Дорогою до Бога, джерела вічного життя людини, є дотримання заповідей. Хто вірно дотримується заповідей, цих Божих дороговказів і з їх допомогою будує свій зв’язок любові з Богом, той впевнено успадкує життя вічне.

Зі слів чоловіка Ісус дізнався, що той зберігає всі заповіді змалку, однак має в душі сумнів, що може впевнено успадкувати життя вічне. У третій частині своєї відповіді Ісус зазначає, що умовою і гарантом успадкування життя вічного є досконалість. А для осягнення досконалості, яка запевнює людині спасіння, не достатньо дотримуватись букви заповідей, а ще потрібно жити їхнім духом, виконувати їх в дусі любові. А дух Божих заповідей, це дух любові до Бога і ближнього одночасно.

Щоб навчитися жити не лише буквою, а й духом заповідей, Ісус пропонує чоловікові роздати своє майно бідним і піти за Ним. Ісус сказав ці слова не в прямому, а в переносному значенні. Знаючи серце чоловіка, Христос мав на увазі щось інше. Для певності спасіння, чоловікові потрібно було звільнитися від єдиної перешкоди, позбутися прив’язання до земного майна, як знаку Божого благословення і успадкування життя вічного, позбутися самовпевненості і надії на себе в дорозі до життя вічного. Коли буде ділитися своїм майном з бідними, це буде знаком його справжньої любові до Бога, дотримання вповні букви і духа Божих заповідей, таким чином зможе наповнитися Божою любов’ю, яка запевнить йому життя вічне. А любов до Бога неможлива без любові ближнього, як навчає апостол Іван: „Хто не любить брата свого, якого бачить, той не може любити Бога, якого не бачить” (1 Ів. 4, 20).

Вірне дотримання заповідей повинно бути також проявом повної надії людини на Бога, і довір’я його волі, як єдиному і надійному провідникові до вічного життя. В дорозі до Бога, до вічного життя, людина не може покладати надії одночасно на Бога і на світ (людські можливості), як навчає Христос: „Не можете служити Богові і мамоні” (Мт. 6, 24). Бо всяке добро, як завдаток вічного життя, походить тільки від Бога, а не є плодом людських старань. Тому Ісус одного разу сказав до апостолів: „Без мене ви нічого не можете чинити” (Ів. 15, 5). А в катехизмі Церква записала таку правду віри: ласка Божа є конечна до спасіння. Все це означає, що людина не може творити добро сама з себе, сама запевнити собі життя вічне, а отримує все від Бога, як дар, дотримуючись Божих заповідей. То Бог наповнює людину добром, своєю любов’ю – завдатком вічного життя і провадить до нього.

На основі цих роздумів над словами нинішнього Євангелія можемо зробити висновок, що недоліком знатного чоловіка, причиною його сумніву щодо впевненого успадкування вічного життя були два джерела щастя: Бог і земний достаток, а також надмірна надія на себе, самовпевненість, брак надії на Бога, прив’язання до земних речей, що завадило йому зблизитися до Бога і вповні відчути себе щасливим.

Словами нинішнього Євангелія Ісус Христос пропонує нам на дорозі до вічного життя і впевненого його успадкування вірно дотримуватися Божих заповідей, керуючись при цьому духом любові Бога і ближнього, вірно іти за голосом Божественного Спасителя, єдиного нашого провідника до царства небесного, покладаючи на Нього всю нашу надію і виявляючи повне довір’я його волі.

о. Михайло Чижович, редемпторист