Неділя митаря і фарисея

---

Лк. 18, 10-14.

Ось перед нами вже перша неділя в приготуванні до Великого посту, звана неділею митаря і фарисея. Те, що у цю неділю, своє приготування до Великого посту Церква починає з теми молитви, не випадково. Бо навернення, оздоровлення особисте чи ближніх є не лише справою наших людських старань, а є плодом Божої ласки, Божим даром, а ці дари людина отримує передусім через молитву. То Бог змінює, навертає, оздоровлює людину своєю ласкою.

Цю істину добре усвідомив собі митар, тому молився до Бога простими словами: „Боже, милостивий будь мені грішному”. Словами цієї молитви він поклав повну надію щодо свого спасіння на Боже милосердя.

Під час нашої молитви про потрібні ласки для себе чи ближніх, коли іноді затягується Божа відповідь на нашу молитву про потрібну ласку для себе чи навернення ближнього, ми іноді відчуваємо в душі сумнів, неспокій, хвилювання, чи Бог вислухає нашу молитву, дасть потрібний дар, допоможе нам. В таких ситуаціях дуже важливо наповнити нашу молитву сильним духом надії на Божу всемогутність, любов і милосердя.

Приклад митаря пригадує нам про важливі прикмети нашої молитви, потрібні для її успіху:

- молитва повинна бути виявом глибокої віри у Божу всемогутність;

- молитву потрібно наповнити духом надії на Бога і його милосердя, щоб не ослаб дух нашої молитви, не вигасла первісна ревність. Молитвою, повною духа надії, християнин повинен засвідчити, що справді очікує допомоги тільки від Господа Бога.

- молитва повинна мати дух покори і довір’я Богу, як провіднику нашого життя. Тому в молитві «Отче наш» ми вимовляємо слова: „Нехай буде воля твоя”.
Цими словами ми довіряємо Богу спосіб вирішення наших потреб, з якими звертаємося до Нього, а одночасно практично засвідчуємо нашу надію на Божу поміч.

Молитва, наповнена духом надії, допомагає перемогти всякий страх і неспокій, приносить нам важливий духовний плід, допомагає нам зберігати душевний спокій, переконання, що наше життя є в Божих руках, Божій опіці.

Один чоловік в дорозі з лікарні до дому загубив рукавиці. Через годину вернувся назад цією ж дорогою з надією знайти загублену річ, але не знайшов. Однак його душу не покидали думки надії. Наступного дня він пішов на Службу Божу, приступив до сповіді, Святого Причастя, помолився молитву до святого Антонія, Отче наш і Богородице Діво. З храму пішов тою самою дорогою до лікарні, що йшов вчора з надією в серці, що можливо пощастить знайти загублені рукавиці. І дійсно рукавиці знайшлися. Хтось з перехожих підняв їх і поклав на огорожу біля тротуару.

Здається ситуація проста і банальна, але такими випадками Бог часто випробовує нашу віру і надію, чи в різних труднощах ми будемо звертати по допомогу саме до Нього. Хто вірить в Бога і надіється на Нього, ніколи не повинен сумніватися у певності Божої допомоги, як запевнюють нас про це слова псалма: „Ті, хто надію складає на Господа, вони як Сіонська гора, яка не захитається, яка буде стояти повіки” (Пс.125, 1).

о. Михайло Чижович, редемпторист