Неділя блудного сина


Лк. 15, 11-32
„Встану, піду до батька мого і скажу йому: отче, я согрішив проти неба й проти тебе”


Коли батьки виховують дітей, то поступово привчають їх до певних обов’язків, до самостійного життя. Вони вчать їх говорити, самостійно ходити, їсти, пізніше митися, одягатися, читати, писати, рахувати, користуватися різними речами. У духовному вихованні батьки розповідають їм про Бога, про Церкву, вивчають молитви, привчають до участі в богослужіннях.

Коли діти підростають до підліткового віку, батьки іноді зауважують, що поведінка дитини змінилася і часто питають: що сталося, чому дитина перестала бути побожна – мало молиться, рідко ходить до сповіді і Святого Причастя, не хоче йти на Службу Божу? Часта причина такої поведінки дітей – брак розуміння значення, потреби даних обов’язків. Обов’язки, яких батьки вчать дітей, дають користь тоді, коли батьки дають своїм дітям також розуміння їх значення, вказують на їхню потребу у житті. Тому у періоди певних змін у поведінці дітей треба говорити з ними, пояснювати їм важливість і значення християнських обов’язків, молитися за дар розуміння ними Божої науки, за їх добре виховання.

З тексту притчі про блудного сина бачимо, що у житті блудного сина також наступив період змін. Коли він жив у батьківському домі все у його житті було добре, та коли вирішив залишити рідний дім і розпочати самостійне життя, ця спроба завершилася для нього крахом.

Блудний син, будучи на чужині, в крайній нужді, голоді, пригадав собі, що слуги його батька живуть краще, ніж він тепер. І він вернувся до дому передусім з голоду, матеріальної потреби. Але переживаючи нужду і голод він також зрозумів свою помилку, відчув потребу опіки батька, його любові, що саме опіка батька може дати йому щасливе життя, що можна назвати духовним мотив його навернення.

Роздумуючи над поведінкою молодшого сина, можемо взяти для себе просту і одночасно важливу науку, яка може значно допомогти нам у виконанні християнських обов’язків. Християнин, виконуючи християнські обов’язки, повинен розуміти їх значення, бачити в них особисте добро, виражати ними потребу Бога, наповнити їх духом любові. Бо потрібні, важливі речі людина любить, цінує, радо виконує. А те, що людина любить, ніколи не є для неї тягарем. Потреба важливих речей у житті надихає її до праці, до контакту з Богом. Бо людина і її життя змінюється якісно лише з допомогою Бога, через зміну зв’язку людини з Богом, коли людина щораз більше відчуває потребу Бога з мотиву любові.

Одна жінка дуже грішно провадила свій спосіб життя. Коли наблизились великопісні духовні науки вона, хоча не дуже віруюча, любила вислуховувати проповіді. Під кінець великопісних наук вона щиро розкаялася і посповідалася. Наступного для місіонер знову побачив її в храмі. Вона чомусь була дуже сумна і він запитав її: „Чому ви такі сумні? Може, ви не вірите, що вчора на сповіді добрий Ісус простив вам всі ваші гріхи?” „Отче, я грішила протягом сорока років, ображала Бога своїми гріхами, а Бог за один раз простив мені все. Такого доброго Бога я так ображала, тому мене це болить”.

Отож, коли ми шукаємо в житті щастя з Богом і в Бозі, нехай християнські обов’язки не будуть для нас непосильним тягарем, а будуть виявом потреби Бога, наповнені мотивом особливої любові Бога до нас і нас до Бога.

о. Михайло Чижович, редемпторист