Сиропусна неділя

---

Мт. 6, 14-21
Ти ж, коли постиш, намасти свою голову і вмий своє лице.

Сьогоднішня неділя, яку називають сиропусною чи також неділею прощення, розпочинає особливий час, який триває десяту частину від цілого року - час покаяння, покути та особливої молитви, час, котрий християни всіх віків, неначе ту євангельську десятину, віддають Богові. Цією десятиною і є Великий піст, період особливої християнської аскези та духовного подвигу, бо приготовляє нас до особливого, найбільшого християнського свята – Пасхи Христової.

Сиропусна неділя - це остання неділя в приготуванні до Великого посту. Вона є порогом, дверима до Великого посту. Для того, щоб гідно провести час посту, необхідно виконати певні умови, і ці умови та мету пригадує нам Христос у Євангелії цієї неділі.

Піст - це не тільки дієта щодо певних страв, а це засіб, який у поєднанні з молитвою має допомогти нам очистити душу з гріхів і завдяки цьому осягнути основну мету посту - відновити зв’язок любові душі з Богом. Тому діла покути і покаяння потрібно виконувати не лише для самого обов’язку, а наповнити їх духом любові.

Піст – стриманість від страв, забав та молитва мають користь для душі і вартість перед Богом лише тоді, коли наповнені духом любові. Подібно як віра без діл мертва, так піст без любові мертвий. Християнин під час посту повинен стримуватися не тільки від страв, забав, а старатися стримуватися передусім від всяких гріхів, що набагато приємніше Богу.

Хто справді постить, той не зневажає сотворених Богом і добрих та корисних плодів землі, а навпаки - за їх допомогою відмовляється від участі у ділах диявола, від всіх тих гріхів, що ведуть нас до погибелі. Постити – означає шукати Божественного та Святого Причастя, Святих Тайн, плекати в собі діла любові та справедливості, це значить перемогти бажання тіла та його пристрасті. А хто стримується лише від харчів перебуваючи в причетності до діл темряви - той по-справжньому не постить.

„Ти постиш, - каже Іван Золотоустий, - добре, але покажи мені це в своїх ділах. Не лише твій рот щоби постив, але й око й вухо, ноги і руки, всі члени тіла. Руки, щоб були чистими від несправедливого майна, ноги нехай постять так, щоб не ходили по недозволених забавах, очі нехай постять так, щоб не дивилися похітно і лакімно. І твої вуха нехай постять, а піст вуха є в тому, щоб ти не слухав очернення і брані, і злих поголосок. Із цього видно, що тільки той християнин правдиво і достойно постить, котрий не лише здержується від скромних страв, але й гріхів стережеться”.

Отже, час посту – це час покути, покаяння і навернення, духовного очищення, відновлення зв’язку любові з Богом. Все це має вартість, коли провадить до любові Бога і ближнього, відновлення єдності, спільноти з Богом і ближніми.

Другою важливою умовою доброго посту є прощення, примирення з ближніми. В ньому виявляється щирість нашої любові, зв’язку з Богом. Примирення з ближніми провадить душу до примирення з Богом. Таким чином осягаємо мету посту – відновлення спільноти, єдності з ближніми і з Богом.

Важка кривда, несправедлива образа створює в душі рану, біль, відразу - невидимий бар’єр до кривдника. Через непрощення образ ближнім людина робить шкоду сама собі. Бар’єр гніву позбавляє людину можливості користати з Божих ласк. Бо холодом гніву ніколи не можливо розтопити льоду образи. Прощення образ кривднику дозволяє позбутися цього внутрішнього бар’єру, який закриває доступ Божій ласці, Божому світлу до душі.

Історію життя не можливо змінити, повернути назад, але прощення допомагає нам змінити спосіб підходу, пережиття минулої неприємної події, образи – сприймати її більш спокійно, без болю, що не буде порушувати нашого душевного спокою.

Один філософ у старості написав дуже цікаві спогади зі свого життя. Він пише: „У молодості я молився: „Господи, дай мені силу, щоб я міг змінити світ”... Ставши дорослим чоловіком і зрозумівши, що пройшла половина життя, до мене дійшло, що я не змінив жодної душі. Тоді я почав молитися отак: „Господи, зроби так, щоб я міг змінити всіх тих, із ким спілкуюся, мою родину, друзів і тоді буду вдоволений”... Тепер я вже стара людина, дні мої полічені, починаю розуміти, яким я був не розумним... А тепер моя одна із молитов звучить так: „Господи, дай мені ласку, щоб я сам змінився!” Якщо би я просив Господа про це від самого початку, то не змарнував би свого життя”.

Отож, нехай благословенний час Великого посту буде для нас радісним часом пошуку за скарбом, яким є Божа любов. Нехай нас від цього пошуку ніщо не відволікає - ні лінивство, ні земні розваги, ні тлінні скарби цього світу. Нехай радісний ентузіазм шукача вічного скарбу буде символом нашого духовного подвигу, щоб тоді, коли в день Пасхальної радості з лона землі вийде небесний скарб, наш Воскреслий Спаситель, з нашого нутра могла вийти разом з ним наша обновлена особа, наша душа, яка засяє золотом у небесному світлі та стане причасницею вічного життя.

о. Михайло Чижович, редемпторист