Вхід Господній у Єрусалим

---

Ів. 12, 1-18

Шосту неділю Великого Посту Церква називає святом Входу Господнього у Єрусалим. Сьогодні ми згадуємо і святкуємо цю подію не лише як історичний спогад, а подію, яка має глибоке духовне значення для нас. Ісус урочисто в’їхав в Єрусалим, бо він прославився в ньому своїм славним воскресінням з гробу. Цим урочистим в’їздом у святе місто Ісус засвідчив свою гідність Царя небесного, Божого Сина, хоч за кілька днів чекали його страшні муки і смерть на хресті. Однак Ісус все це переміг силою своєї любові і воскресінням з гробу третього дня силою свого божества.

Ця картина в’їзду Господнього відбувається в душі кожного з нас. Найперше у Тайні Святого Хрещення ми, християни, вирікаємося сатани і всіх діл його, складаємо присягу вірності Христові, обіцяємо любити Христа, виконувати Його заповіді, душа охрещеного наповнюється Божою ласкою і це нагадує ті радісні вигуки „Осанна!” А за короткий час життя саме ми, християни, „що в Христа христилися, у Христа зодягнулися” (Гал. 3, 27), відчужуємося від Христа, переступаємо заповіді Божі, розпинаємо свого Бога провинами і гріхами.

Скільки разів Христос приходив у наш особистий духовний Єрусалим, до нашої душі, особливо під час cповіді і Святого Причастя. Як тоді душа дякувала Спасителеві і кричала ,,Осанна!”, і скільки разів, чинячи гріхи, противні Богові, та ж душа на все горло кричала: ,,Розпни!” Тому сьогодні кожен з нас нехай запитає себе: ,,А що очікую я від Ісуса? Що я міг доброго зробити для Ісуса і що зробив за час посту? Чи подобається Йому мій духовний стан, моя душа Ісусові зараз? Чи за весь тривалий період Великого посту ми укріпили свої духовні сили, простили образи ближньому, вчинили добре діло чи пожертвували милостиню?”

Коли бачимо, як Бог нам допомагає, ми також готові вигукувати: ,,Осанна!” Але коли зустрічаємося із терпіннями, з важкою працею чи кривдою, чи своєю нетерпеливістю не кричимо тоді ,,Розпни!” Задумаймося і даймо відповідь і собі, і Христові, чи готова наша душа умерти і воскреснути з Ним, який входить нині до Єрусалиму наших душ.

Тому сьогодні, коли весь світ вийшов вітати Небесного Царя, спішімо також і ми привітати Його не тільки зеленими вербовими галузками, але покладімо йому до ніг наші плоди покаяння, молитви та посту, а особливо діла милосердя. І на відміну від мешканців Єрусалиму, вітаймо Його з розумінням та переконанням, щоб коли Ісус буде піднесений на хресті, ми змогли побачити в ньому нашого Царя, піднесеного на свій трон. І тоді, в ту божественну ніч переходу від смерті до життя, зможемо заспівати словами царя Давида: „Хай Воскресне Бог і розбіжаться вороги Його! І хай тікають від Його лиця ті, що ненавидять Його” (Пс. 68, 2).

Нехай сьогодні наша радість буде справжня, а пісню прослави співають не лише уста, але й розум і воля. Нехай все наше життя стане прославою Того, Хто відкупив нас від смерті, бо коли приймаємо Христа у своє життя, називаючись християнами, то будьмо вірними Йому і в радості, і в смутку. Нехай нашу вірність не захитають ніякі терпіння та випробування, бо знаємо, що Господь близько. „І мир Божий, що вищий від усякого уявлення, берегтиме серце і думки наші у Христі Ісусі” (Фил. 4, 7), а наше життя стане піснею прослави і благословення: „Того, Хто йде в ім’я Господнє” (Мт. 21, 9).

У монастирі помирав монах, який нічим особливим не відзначався у своєму житті. І там був такий звичай, що біля вмираючого збиралися всі монахи і були до тих пір, доки він не віддав Богові духа. І ось, стоячи при ліжку того монаха, вони були здивовані, що він почував себе веселим і щасливим. Тоді вони здивовано запитали його: „Скажи нам, брате. Чому ти такий радий та веселий у часі своєї смерті?" Він відповів: „Чесні браття і отці, ви добре знаєте моє життя. Але ось що недавно трапилося зі мною: я бачив видіння, що був на суді Божому, і ангели винесли список всіх моїх гріхів, прочитали їх мені і запитали: „Чи ти знаєш, що це твої гріхи?” Знаю, відповів я, але від цього часу, відколи я покинув світ і постригся у монахи, я повсякчасно приносив покаяння перед Господом, і тепер, коли покидаю цей світ, відходжу з повною вірою, що Господь простив мені провини і не відкине мене, свого вірного слугу”.

Щасливою є людина, яка може промовити подібні слова про своє життя на землі.

Дорогі в Христі брати і сестри! Як кожна подія з життя Ісуса Христа, пречистої Діви Марії чи святих має за ціль чогось нас навчити, зробімо висновок і з історії нинішнього свята. Квітна неділя показує нам нестійкість людської слави та марність земного щастя. Радість і смуток тут на землі – це дві нерозлучні сестри. Тож, коли хочемо колись тріумфувати з Христом у небі, мусимо найперше тут на землі перейти з Ним страсний тиждень і Голготу. І тільки тоді зможемо, як Він, увійти там, де вічний тріумф, радість і воскресіння. Амінь.

о. Михайло Чижович, редемпторист