Різдвяні реколекції о. Романа Бахталовського

---

До Вифлеєму

І.

1. У такий невідповідний час, коли зближалося народження Божественної Дитини, випадає для молоденької Діви Матері невідкладна дорога з Назарету до Вифлеєму в Юдеї. Декрет імператора Августа наказував загальний перепис населення. У ньому видно було мудрість правителів тої великої держави. Коли подумати про всі вивози, переселення, утечі, то найкращий спосіб перепису не був по місцевості теперішнього проживання, а по «домах», тобто родового походження, що було живе в тодішньому Ізраїлі. Знаний був цей спосіб в самому Римі.

Які наміри Божого Провидіння? Що виразилося в рішенні римського імператора, що був уродженим юристом? Що Ісус записаний у Вифлеємі. Це живий доказ, що Він походить з дому Давидового, а це основне щодо роду Христа в понятті Ізраїля. Окрім того доповняється знане нам пророцтво Міхея, що Христос родиться в Вифлеємі Євфрата.

2. Йосиф мабуть не подумав, як це все «хороше складається». Він пускається в дорогу, щоб сповнити обов’язок громадянина. Може дивне, як ми щось подібного говоримо.

Почуття порядку і правильності, щоб так влада досягла своїх намірів – це також одна з признак добре виплеканої совісті. Бог є ворогом всякої самоволі та революції, перекреслення авторитету й завжди самим вислідом діла карає.

Дорога пряма Вифлеєм-Назарет 120 км, (але обов’язкова була окружна дорога здовж Йордану, щоб обійти кругом самарійську землю) – для молодої Матері перед родами не була іграшкою.

Ми віримо, що Марія не була звичайною родільницею, що на Ній мав тяготіти проклін Єдему: «У болях родитимеш своїх дітей» (Бут. 3, 16). Все ж послух Йосифа і послух Марії для Йосифа був у тому випадку святим, можна сказати геройським. Зрештою, то була сильна жінка, а Її роди будуть одинокі за всю історію світу.

3. Обоє зміряють до Вифлеєму довгою дорогою через цілу майже землю Ізраїля, де на кожному кроці розсипані пам’ятки з історії Божого народу, що живуть весь час в його спогадах. Проходять Хеврон, славний Єрусалим. Вкінці Вифлеєм. Входять на землю батьків славних, Марія частинно пішки частино на «підяремнику».

Чи приходило їм на думку, що зближаються до міста де, по словах пророка, має народитися Христос? Їм не потрібно про це думати, на це глядить хто інший.

Що це Боже Провидіння? Це такий чудесний пристрій де повертається стільки колісцяток свобіднодіючих чинників для довершенення одної Божої постанови. Бог керує всім.

Вони знають, що Христос народиться в домі Давидовому. Йосиф батько по закону з того царського роду, Марія також донька Давида, Мати Христа по тілу. Досі все відоме, що далі закрите в Божому Провидінню, Його рукою благословенною.

Проходять біля гробу Рахилі. Та добра мати вродила тут якраз свого найкращого сина Вен’ямина, «Сина болю», й померла. А Вона, Марія, хоч у дечому прочуває, що то «Син Болю»? Напевно ні, бо Господь не випереджує своїх дій, хоча б з любові до свого створіння. «Вистачить для кожного дня його злоба» (Мт. 6, 34).

ІІ.

1. Ось вифлеємські поля, пусті, бо вже давно пожато доспіле колосся. І вказав Йосиф Марії стернисько: «Оце поле Вооза, де колись твоя і моя прамати Руть збирала колосся».

І згадала Марія з читання св. Писань у храмі як то та благородна чужинка-моавітка пішла за своєю тещею Ноемі, щоб не лишити її стареньку й безпомічну на чужих людей. І як Бог винагородив її великодушну любов. По тодішнім звичаям, та вдовиця стала жінкою багатого свояка її покійного чоловіка, і стала матір’ю, а опісля бабкою Давида царя (Рут. 1-4). Згадують про дивну історію своїх прадідів, доповнюючи одне одному бувальщину.

2. Маріям така вбога як Руть, ще більше, бо ж Йосиф то не Вооз. Марія спогадує в душі слова Гавриїла: «Він буде великий і дасть Йому Господь престол Давида вітця Його і запанує в дому Якова во віки і Його царству не буде кінця» (Лк. 1, 32-33). Що думати про це? Вони ж такі вбогі! Коли йшло про материнство, Вона спитала тоді Архангела: «Як це станеться?» (Лк. 1, 34). Але про це останнє не було причини питатися. Для Неї відповідь ангела: «Бо не є неможливе в Бога всяке слово» (Лк. 1, 37).

А що до Йосифа? Він мабуть нічого більше не знав, як що має прийняти дитину і Матір, як велів йому ангел. Не є неможливе що й до смерті він не знав кого виховує в свому домі. Як то дивно Господь Бог закриває майбутність а часом і сучасність перед своїми вірними друзями, якщо воно так потрібне. Його Провидіння діє все, а говорить тільки це, що необхідне.

3. Марія розуміє, почуває, що має статися Матір’ю Дитини, хоч це для Неї перший раз і останній. Статися матір’ю і зберегти дівоцтво – дві радості для Її Непорочного Серця! І це також дивне, що якраз тепер приходиться Їй іти до Вифлеєму. Знає Вона, що Христос народиться в Вифлеємі. Ніколи не приходило Їй на думку, щоб вибиратися на це до Вифлеєму. Хтось про це подумав. Добре! Але де ж тут подітися?

Йосиф походить з Вифлеєму й мусить мати якихсь свояків. То тільки знов Божа рука повела його в Галилею, шукати праці, чи що. І там він пізнав Дівицю по свому Серцю. Нове чудо ласки! Він ізраїльтянин чистої крови, задумав щось такого небувалого в тому роді: залишитися дівственником. Щоб це могти вчинити, він мандрує в Галилею. Так, мандрує, але то Боже Провидіння їх зводить разом. То все Божі справи. Потрібно було закрити перед світом безсіменне зачаття Христа. «Чи то не є син (Йосифа) теслі, чи мати Його не називається Марія?» (Мт. 13, 54-56). Так і сказали про нього жиди.

4. Йосиф доконує великого Божого діла, але про це нічого не знає. Він пильнує своєї дівственності, бо так його натхнула Божа ласка. Боже Провидіння дало йому, можна сказати віднайшло йому відповідну Дівицю, одиноку в жидівському світі, щоб мала подібні наміри. Його контакт з небом не віднині датується – ті його т. зв. «сни». Бог готовить своє діло, а дієві особи нічого не знають, або майже нічого. Бог з усім дає собі сам раду без нашої помочі.

Молитва.

Дивні речі відкрив Тобі Господь, о Преблагословенна Діво з Назарету, але зрештою веде Він Тебе з закритими очима. Ми не віримо про якісь появи ангельські поза звістками святих Євангелій, як то заквітчують Твій життєвий шлях усякі побожні легенди і фальшивки. Ти верстаєш спокійно Твою дорогу до Вифлеєму, але не знаєш свого завтра. «Оце Слугиня Господня» (Лк.1, 38) – день за днем, крок за кроком, спокійна, нічим не зажурена в таких переломових хвилинах життя.

Навчи мене такого тихого віддання Божому Провидінню, навіть в таких як Твоє «завтрашнє». Дай мені Твою тверду волю сповнити Божу Волю й довіряти до Божого Провидіння, яке в кожному найдивнішому випадку воно має свої наміри. Вони для нас, незрячих, дивні й не може бути інакше.

Не тільки народження Христа якраз у Вифлеємі та в стайні, постановлене Богом, щоб дати на всі сторіччя мудрість смирення; але рівно важливі та добрі всі випадки мого життя, хоч тут ніколи не будуть мені знані, але в вічності будуть зрозумілі, як предмет подиву Божої доброти і мудрості.

Ні, Бог не є перетяжений надміром людських справ. Він пам’ятає однаково про всі свої діла по Божому. І про нас маленьких пам’ятає і дбає Великий Бог. Він сотворив безсмертні наші душі, щоб їх вчинити на віки щасливими. Оце одна з найкращих різдвяних радостей. Амінь.

Бездомні в рідній землі

І.

1. Вже зайшло сонце, як двоє путників увійшло до давнього міста царя Давида. Там на Сході з заходом сонця скоро западає сумрак. Як тільки погасло багро вечірньої заграви, освітило верхів’я міської молитовниці, запала єгипетська темінь. На вулицях скрізь людно, мов у торговий день. Чому? Перепис населення, а тих нащадків Давида та інших віток «тисячі» вифлеємської знаті назбиралося доволі.

Йосиф шукає поміщення, просто притулку. Прийшли до перших знайомих йому воріт. Відхилилася дощечка і швидко з лоскотом закрилася. Чи то так важко розізнати кого мається перед собою? Це ж родільниця! На яку лиху годину треба нам такі гості? А пізніше ті всі обрядові очищення, приписані чи видумані книжниками, поки приведеться хату до порядку після родів.

Постукали ще до другої, третьої кватири, близьких і дальших знайомих. Йосиф же не чужий, знали його. Не так то давно як він виїхав з Вифлеєму – нічого з того! Один за одним подає викрут: є гості, назбиралося чимало на перепис нема місця, тай годі, – коли в дійсності в домі не було нікого.

Де-не-де в обороні дому заговорила слушна причина, закричало немовлятко. Це ясне що там нема місця. Не знало сердечне, що це буде його коштувати, ця негостинність його батьків.

2. На крик дитини зворушилося серце Йосифа, занялося Божим видивом недалекої майбутності Вифлеєму. І заговорив Йосив, з уст його наче з уст останнього пророка Старого Заповіту: «Не прийняв єси малої Дитини, що посилає сам Бог тобі? Стривай! Не промине два роки, а тими ж дверми ввійде твій ворог, вирве немовлятко з рук матері та кров’ю його закрасить твої пороги».

Не дивуймося, що такі слова здогадні вкладені в уста праведного Йосифа. Божі люди краще розуміють, що стається на очах і нераз мають відслонений рубець завіси майбутньості.

Але вмить він стрепенувся і сказав: «Ми вже не того духа».

3. Марія? Засумувалась глибоко. Що думала? Це, що пізніше, розказуючи свому синові улюбленому Йоанові, що він записав у свому Євангелію: «До своїх прийшов і свої Його не приняли. А всім, хто прийняв Його, уділив власть бути Божими дітьми, що повірили в Його ім’я. Які не з крові, ані з жадоби тіла, але з Бога народилися. І Слово сталося Тілом і замешкало посеред нас. І ми оглядали Його славу, як славу Єдинородного від Отця повного благодаті та правди» (Ів. 1, 11-14).

Це все розуміла Маріям. Знала Кого приносить у лоні. Потім усе розказала Йоанові, що думала тоді, бо немала більше кому сказати. А він записав це на першій сторінці свого благовіствування. Певно що в Неї не було почувань, які ми вложили в душу Йосифа. Він одною ногою належав до Старого Заповіту, а Марія – новий світ.

ІІ.

1. У тій критичній хвилині Марія, молоденька Мати, була вже собою, тобто люблячою Матір’ю, чи радніше доброю Сестрицею, що хоче добра і радості всім, кого знала й кого не знала. Щоб дальше окреслити Серце Її у цьому моменті, буде добре повторити слова натхнінні: «Ти зранила серце моє Сестро моя Невісто єдиним поглядом Твоїх очей» (П.п. 4, 9). Так Вона тепер Сестра з хорошим Серцем, що любить усіх.

А оце глупа ніч! Ніде пристанівку! Йосиф стоїть серед дороги. Перед ним ціла китиця блискучих віконець, де радісно приймають гостей, а він стоїть бездомний у своєму місті. Присвічує йому тільки той один сон… Він раніше помре, як не повірити Марії, що така подібна до того ангела, що бачив спросоння того літа, як він хотів Її покидати, аж ангел спинив його. Не повірити ангельській Марії?! Він вірить Їй, хоч «вітер віє в очі».

2. Що ж тепер робити? Він має рішити справу, хоч кажучи між нами, вона вже давно вирішена. Він пригадує собі, що як ще був хлопцем і пас овець, тут за містом він знав одну печеру, пусту, самітну, де заганяли отару під час негоди. Ідуть за місто, пастушим жезлом прощовпує дорогу в темряві. Веде своє ослятко – без нього годі було їм пускатись у таку дорогу. Воно від Назарету було тихим вірним товаришем помічним.

3. Десь перед північчю повіяли холода, імла впала на землю. Може буде дощ? Вкінці знайшли тую печеру… Нічого робити. Маленький захист.

Йосиф сьогодні не знає, що колись до тієї печери, а навіть мріяти про неї будуть тисячі, мільйони людей. Йому зараз того непотрібно. Він сповняє Божу Волю. Вірить ангелові, вірить Марії ангельській.

Увійшли напотемки до печери, нащупали пласт сіна, що послужить їм за місце спочинку після томлячої дороги цілого дня. Маленький верхівець полишиться на дворі, поскубуючи травицю.

4. Не можна собі уявити більшого пониження на прихід на світ Христа, як пуста печера, чужа стаєнка, непроглядна ніч. Сам Бог продумав таке положення, Царство Боже – Христове знайшло вузькі ворота. Всі діючі особи в тій Богом визначеній події непомітні, без значення, вбогі: і двоє батьків, і пастирі – абсолютно нікого немає із тодішніх вельмож чи визначних. Навіть ті світла, ясності небесні, що ними прикрашує християнська набожність вертеп, зовсім недійсні. А вже якісь ангели золотокрильці в райдузі заперечуються найпростішими виясненнями євангельських слів. Христос Маленький дав першу науку євангельську покірного і тихого Серця, Наслідуймо Його в наших стремліннях і знайдемо спокій наших душ.

Молитва.

Мати чудесна Маріє! Без тієї безславності, незнаності, укриття від тепер не видно буде жодного великого діла Божого на землі. Хто стремить до слави, багатства, чого-небудь, що земля назве великим у свій час, там Бог віднімає свою руку правдивого діяння. Бог великий і є славний і тому любить маленьке й тихе. Ісус зачинає сьогодні навчати своїм прикладом оцих правд: блаженні вбогі духом, голодні, тихі, також плакучі, бо вони на правдивій дорозі до Божого Царства. Для них затримані різні дари направду Божі: й пізнання, й любові, й благословення, й уподобання Його.

Маріє, Царице із вифлеємської стаєнки, вчини моє серце, маленьке з природи, після Твого Серця. Хай воно шукає більше чинити слідів на тій пустині життя, де вихор часу замітає їх, разом з людським життям. Ми припадаємо в дусі перед тим місцем, де Ти за хвилину в найбільшому укриттю і пониженні маєш положити як немовлятко Того, що про Нього Дух вічної правди говорить: «Це й буде Великий і Син Всевишнього назветься» (Лк. 1, 32).

З Тобою і Твоїм найсвятішим актом життя, я єднаюся Пречистая, приймаючи, а радніше вибираю доброю волею це що найнижче, щоб так подобатись Богові. Він бо зглянувся на маленькість своєї Слугині. Амінь.

Христове Різдво

І.

1. Серед темної ночі Христос народився в печері. Мати оповила Його пеленами. І поклала Його в Яслах. Те що було Її всією надією життя – Дитятко стало видиме – Її немовля. Ця подія не змінила в Неї нічого, залишилась Дівою.

Трохи призадумаймося над тим надзвичайним Божим сотворінням, що так приховано від цілого світу зложила в яслах на сіно свій дивний Плід. Вона від першої хвилини свого існування сталася Донькою (П.п. 7, 1) небесного Вітця, бо образ Його досконалий носила так, що Святий Дух став Її Обручником. «Дух Святий зійде на Тебе» (Лк. 1, 35), – промовив до Неї Ангел. Вона Обручниця Духа Потішителя. «Тому і святе що народиться з Тебе буде Божий Син» (Лк. 1, 35). Віддавши поклін Божій Волі: «Оце Божа слугиня, хай станеться мені по Твоєму слову» (Лк. 1, 38). У тому моменті Вона стала Божою Матір’ю.

2. Таке зєдинення з Пресвятою Тройцею якого на землі принаймні не було; виносити тую Діву й тепер у часі Її найвищого смирення, що Вона з любов’ю та радістю доконала, потрібно було нам Її звеличити скільки можна.

Земська любов, установлена Господом Богом, Його порядком, збуджує жадобу тіла і приводить до земського материнства. А любов Бога зовсім єдина в своєму роді, створила душу Марії Душею Богородиці. Це вказує Йоан у таких словах: «Тії, що прийняли Його, тим дав власть, дітьми Божими статися, віруючими в ім’я Його. Котрі не з крові, ані з похоти тіла, ані з похоти мужа, а з Бога народилися» (Ів. 1, 12-13).

Бачимо куди веде нас таїнство Різдва, таїнство Божої любові. Попавши в виключну власність Пресвятої Тройці та в дію Божої любові, Вона мала родити Божого Сина і з Неї всякі зачаття Божих дітей.

3. Зродивши Божого Сина по плоті, положила Його в яслах, припала навколішки, подала Йому дівочі груди в такій німій адорації, щоб вона була прихована перед силами пекла, що не знали, не вважали чимсь інтересним доходити, що за походження тієї вбогої Дитини. А потім до часу Голгофти це все насіння змія тільки мучилося і тонуло в сумнівах. Аж воскресення Христове зірвало їм заслону з очей.

Марія скриває і перед Йосифом головну частину правди і своєї слави. Він знає, що то обіцяний Богом Месія із найпевнішого царського роду й це вистачило для Йосифа, щоб сповнити ціле своє завдання. До приходу пастирів в печері біля народженого чиста віра й чиста проза. Поки зійшло сонце, не було способу навіть трохи приглянутися Небесному гостеві. Не було навіть напевно якого єлейного світильничка, щоб розсіяти темінь. Не доповнимо цього з побожної фантазії світел, яких там не було зовсім. Представиться нам в своїй дійсності пуста стаєнка і більш нічого.

ІІ.

1. Христос Родиться або раждається. Ми сьогодні співаємо, оспівуємо Христове Різдво наче б воно сталося нині. Марія, Донька небес прибирається в новий відблиск слави, зодягається в новий відблиск красот Божих, такий якого ще не було. Дух Божий сходить на свою Обручницю «й те, що народиться з Неї є Божий Син» (Лк. 1, 35).

Раз питався якийсь книжник Никодим Ісуса: «Як може людина родитися, будучи старим? Хіба може ввійти до утроби своєї матері та знову родитися?» (Ів. 3, 4). Ісус відповів: «Направду Я кажу тобі: Коли хто не родиться з води й Духа, той не може ввійти до Божого Царства. Не дивуйся тому, що сказав я тобі: Вам необхідно родитися з гори» (Ів. 3, 5-7).

2. Марія це знає, що кожного дня Христос раждається в душах. І то не тільки водою і Духом, тобто тайною хрещення, що без того не може ввійти до Божого царства. Кожний священик знає, що багато з тих, що народилися водою й Духом, утрачають своє Боже життя а опісля обновляються.

У цей празник священик не одного здоровить з цілковитою правдою й переконанням: Христос раждається! А саме в тій людині, що отримує разрішення від своїх смертних гріхів, Христос знову народжується. Цей великий Божий дар наново родитися. Але люди в тому стані, не розуміють свого положення, що виражено в тому Божому слові: «Я знаю твої діла, що маєш ім’я ніби живий, а ти мертвий» (Од. 3, 1).

3. Сівачу небесного зерна Пресвятого Хліба Євхаристії! Не жалій труду, не втрачай надії, що Христос народиться не тільки водою та Духом, але на тії безмежні поля, що стоять облогом, твердим закамянілим грунтом, що ніяк не може приняти Твого посіву пшениці небесної. Але не забудь, що в тебе плідне зерно слово, мудрість Христова, що пробиває землю окаменену діявольським вихром. Кажеш, що не можливо кидати Христових перлин нечистим тваринам бо вони їх потопчуть а потім кинуться на тебе.

4. «Я пригадую тобі, – каже Христос, – що я дав тобі чудесну владу, обітницю мою молитви, що коли вже все пропаще, моя обітниця невмируща, вічна! Я обіцяв вислухати всіх молитов. Я того не пожалію. Я сповню все, що свято торжественно приобіцяв.

Проси!

Я вислухаю всіх твоїх молитов за відомих і невідомих тобі трупів померших скрізь по всіх полях розкинутих. Я приобіцяв і мушу доповнити.

Проси за квіти, за пупляхи ще не розцвілі, я пошлю їм сонце. Я є Сонце світу.

За відомі тобі сім’ї, що ждуть весни для себе, щоб зацвісти та видати рожеві плоди.

Проси за душі, що мають ім’я, що живуть для Мене, а втратили всяку віру в мою любов і моє діло. Молися за них, Я тебе вислухаю».

Молитва.

Пречиста Діво Маріє, вітаю Тебе з великим днем Твоїх Божественних родів свого Первородного. Прошу Тебе, створи в нас Твій Вифлеєм, щоб привести на Божий світ так багато померших, що їх стрічається на всякому місці, в домах, вулицях і переулках. Молись як у віфлеємській стаєнці, щоб Христос у них родився.

Також і ще більше прошу Тебе за Твій бідний убогий Вифлеєм, де живе Христос у великому вбозтві й пониженні. За тії душі де Він живе через благодать, але там так несвітло, темно, холодно. Призови там Твоїх ясних Ангелів, щоб внесли небесний дар віри, щоб вони, ті душі, знали, кого мають у себе, тії темні печери.

Хай Христос учинить їх пастирями, щоб несли радість Рождества Спасителя скрізь. Учини своєю молитвою все найвище, чому Він прийшов через Тебе до нас. «Я прийшов, щоб мали жити і щоб мали Його обильно» (Ів, 10, 10). Вчини це, о Мати Родитильнице Христа, для багатьох душ. Оце наші побажання, наші й благання Твій великий День, очікуваний. Амінь.


о. Роман Бахталовський, редемпторист (1982-1983 рр.)