День перший. Вогняна Стріла перша

Бог бо так полюбив світ, що сина свого Єдинородного дав. (Ів. 3.16)

Слава Ісусу Христу!

Улюблені у Христі учасники реколекцій!

Ніколи не думав, що колись зможу проповідувати, до тих, кого не бачу. Однак спробую, з Божою допомогою, принести Вам, Добру Новину, яка допоможе більше відкритися на Христа і його любов. Темою наших великопосних реколекцій буде назва не зовсім зрозуміла – Вогняні стріли. Що означають ці вогняні стріли, куди вони спрямовані і взагалі для чого? Хто горить і в кого стріляють? Спробую разом з вами в молитві і відкритості серця зрозуміти це.

На початку наших роздумів давайте разом промовимо молитву до св. Духа, яку уклав св. Альфонс:

Святий і божественний Духу, віримо, що Ти правдивий Бог, рівний Богові Отцеві і Синові. Поклоняємося і визнаємо, що Ти — Податель світла, яким Ти помагаєш нам пізнати зло, що ми допустилися. Ми сильно жалкуємо, що образили Тебе. Ми заслужили собі, щоб Ти залишив нас в темряві, але бачимо, що Ти ще не опустив нас. Святий Духу, просвічуй нас далі і помагай щораз краще пізнавати Твою безконечну доброту. Водночас дай нам силу всім серцем любити Тебе на майбутнє. Збільши Свої ласки і нехай вони переможуть, і змусять нас не любити нічого, тільки Тебе. Вчини це заради заслуг Ісуса Христа.

Мати Маріє, помагай мені своїм заступництвом.

Попросивши світла у Святого Духа, вирушаймо у цю великопосну мандрівку.

Будучи юнаком, я любив колекціонувати іконки. За приклад ми брали нашого пароха о. Михайла. Його колекція для нас була, як відстань від Антарктиди до України. Вона нараховувала 1000 іконок, уявіть собі, і всі вони були різні. Це був рік 1993. І звичайно, іконки ще не були так розповсюджені, як сьогодні. Тому для мене досягти такої кількості було вкрай неможливо. І знаєте, мені не вдалося стати більшим за свого вчителя, зумів назбирати тільки 512 іконок. Але серед них я знайшов те, через що більше і не хотів продовжувати свою колекцію. Це була іконка, яка подарувала мені моє покликання у житті. Це не було як, у св. Антонія, чи св. Франциска… Я не чув жодних слів. Я відчув, як у моє серце ввійшли дивні стріли… вони є і сьогодні, і я вірю, що залишаться у моєму серці до того моменту, поки сам Господь їх не захоче вийняти. Той день був звичайним. Ми були на плебанії у нашого пароха: молилися, їли, грали в теніс. Хто виграє у пароха, той отримає приз – іконку, звичайно, не з його колекції, а мав він багато подібних і серед них ту, яка чекала на мене. Я виграв, на диво! Це був важкий бій! Виграти в о. Михайла було вкрай важко. Але це був мій день! І переможець отримує лаври! Іду до місця, де зможу вибрати нову іконку, передивляюся…всі чудові і кольорові, але серед них мій погляд зупинився на одній – Розп’яття Ісуса Христа. Воно було зовсім нетрадиційне… Це взагалі була фотографія. На ній були: пагорб, хрест, розп’ятий Спаситель, внизу змій. Тіло Христа було все у рваних ранах, а з цих ран виходили стріли їх було 17, а внизу був напис:

Глянь, що я зробив для тебе!

А що ти робиш для мене?

Для себе?

Довго не вагаючись, я взяв її до рук, підійшов до отця і попросив благословення на цю іконку. Отець благословив і я взяв її додому.

Йшли роки… Закінчення школи, армія… монастир… У 2004 р. ми з братами поїхали до Італії, щоб поклонитися мощам св. Альфонса, нашого засновника. І в монастирі м. Пагані я побачив оригінал мого покликання – те саме Розп’яття зі стрілами. Це мистецький твір св. Альфонса «Вогняні стріли», який був написаний пензлем і пером у 1767 році. Іншими словами, це був доказ того, що стріла не випадково впала у моє серце. Минуло вже майже 20 років від того моменту, а ця іконка завжди зі мною…вона висить біля мого ліжка, і я щоденно стараюся подивитися на неї.

Вогняні стріли, які щоденно летять у моє серце…

Сьогодні хочу запропонувати вам ці роздуми, опираючись на навчання св. Альфонса, яке він нам залишив у вигляді твору «Вогняні стріли» і цього чорно-білого образу.

Можливо, хтось скаже: «А що може сьогодні сказати людина, яка жила у XVIII столітті? Нам таким сучасним і мудрим?». Навіть, дивлячись на це Розп’яття, може у когось виникнути питання: Чому св. Альфонс зобразив Ісуса в такому страшному вигляді, де дуже багато крові і рваного тіла? Чи не був це якийсь садизм? Відповідь дає він сам на початку роздумів про «Вогняні стріли»: «Хто призадумається над безмежною любов’ю, що її Ісус Христос проявив нам у своїм житті, а особливо при смерті, коли витерпів стільки страждань – мусить полюбити Бога, що так сильно полюбив наші душі».

І цей святий може сказати нам дуже багато – бо ця людина багато полюбила, а хто багато полюбить, той може своїм прикладом свідчити постійно. Рекомендую вам під час цих реколекцій або просто після них прочитати цю невеличку книжечку. Вона має до 20 сторінок. Її ви можете знайти на нашому сайті. Також цей твір знаходиться у книжці «Молитва – могутній засіб спасіння».

Хто з нас, будучи малим, не пробував стріляти з лука? Бути відважним, як Робін Гуд і поцілити у яблуко на голові – це мрія кожного хлопця, і, можливо, деяких дівчат. Стріла, яка мчить і досягає цілі. Звичайно, у наш час стріла стала просто забавою, але історія її виникнення і основне призначення полягало у вбивстві. Дивно, чому св. Альфонс використовує стрілу. І виникає запитання, чи Син Божий, висячи на хресті, так само хоче цією стрілою вбити всіх, хто його вбив? Випустити цих 17 стріл і віддати належне вбивцям? І можливо, ми, як праведний Йов, хочемо викрикнути з глибини серця:

Бо стріли Всемогутнього мене прошили, і їхню отруту мусить моя душа пити; і страхи Божі спрямувались проти мене (Йов. 6.4).

Відповідь на це питання дає нам євангелист Іван:

Бог бо так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в нього, не загинув, а жив життям вічним (Ів. 3.16).

Бог не вбиває, Бог любить і дарує своє найдорожче, свій найцінніший подарунок для людини. Кожний з нас любить отримувати подарунки. Бо єдине, що нам у цьому подобається – це те, що не потрібно платити гроші. Просто так, з любові, вдячності, пам'яті… кладуть тобі до рук. Бог вчинив щось набагато більше для кожної людини на цьому світі – Він поклав нам на руки свого Сина, своє єдине Дитя… Замість того, щоб сказати – дякую, ми сказали – немає місця. Як ми не старалися знищити його, – Ісус завжди залишався живим. А пізніше, все-таки, знайшли місце для Сина Божого на хресному дереві. Немовби кажучи Богові – ось цей твій подарунок заслуговує тільки на таке місце, ось полюбуйся ним. Жорстоко… але це факт! Сьогодні не дивуюся таким новинам, де оповідають про те, що знайшли дитину у смітнику, бідних хворих, яких лікар вивіз на окраїну міста, щоб замерзли і померли з холоду, дитину, яку експлуатують у сексуальному рабстві. На жаль, і знову кажу, на жаль, ми з вами можемо це зробити. В більших чи менших масштабах – ми і сьогодні даруємо Богові хрест, прибиваючи на нього наших ближніх, а навіть і себе самих.

І для того Син Божий прийшов на землю, щоб відкупити нас від гріха. Він став одним з нас. Став серед бруду землі, щоб ми стали чисті і знову побачили Бога. Побачили первозданну красу Творця у гармонії і любові.

І ці численні стріли, які летять від Розп’ятого Відкупителя, Ісуса Христа, хочуть зворушити у нашому затверділому серці цей подих життя, який Господь нам вдихнув через уста Адама. Ці стріли хочуть зняти з нас маску зла, і одягнути нас у святість дітей Божих.

Сьогодні до нашого серця летить дуже важлива вогняна стріла. Вона хоче знищити у нас всі стереотипи, щодо того, чи Бог мене любить? Хоче також нас запевнити, що ми дуже цінні і потрібні Богові. Не ставмо щит страху, щоб відбити цю стрілу. Не біймося, вона не ранить… Ця вогняна стріла, сходячи в нас, пробуджує у нас життя. Станьмо просто – і скажімо сьогодні так:

Господи, я дякую Тобі за цей безцінний дар, Твого Сина Ісуса Христа! Ти це зробив з любові, і я також сьогодні хочу сказати Тобі ці слова любові. Можливо, до цього часу вони були просто словами, але сьогодні нехай вони стануть моїм життям:

Я бо так полюбив Бога, що віддаю йому сьогодні себе, щоб жити з Ним вічно!

Запрошую вас до молитви в тиші…

Дивлячись на це Розп’яття з Вогняними Стрілами.

 

День другий. Вогняна Стріла друга.

Ніхто неспроможен любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає (Ів. 15.13)

 

Слава Ісусу Христу!

Улюблені у Христі учасники реколекцій!

Сьогодні знову будемо роздумувати над тим, як Бог хоче з нами в тишині серця розмовляти і дарувати нам незбагненні істини життя через свої вогняні стріли.

Промовмо молитву до Святого Духа:

Святий Духу, прийди до мене і своїм святим вогнем знищ у мені всяке почування, що не подобається Тобі. Поможи мені цілковито належати до Тебе і перемогти все, щоб бути з Тобою.

Моя заступнице і Мати Маріє, помагай мені своїми молитвами!

 

Часто чуємо, що інші віросповідання чи просто атеїсти закидають нам, християнам, що наш Бог – невдаха, який зазнав поразки. Бо все, що він зробив, – це ганебно повис на хресті. Однак, хто мало знає християнство, забуває, що Христос Воскрес і явив свою славу – з’явився учням, і ця євангельська новина залишиться назавжди в нашій історії спасіння. Тільки для нас, учнів Христа, ця година розп’яття залишиться місцем, де ми може врешті зрозуміємо, що той, хто віддає життя за своїх друзів, проявляє найбільший вимір любові.

Св. Альфонс каже, що не вірить у те, що хтось з християн може бути побожним, коли не має перед собою образ розп’ятого Відкупителя. Ми часто дивимося на Розп’яття, цілуємо, носимо його на шиї. І знак може просто залишитися знаком. Ісус на хресті засвідчує нам, що готовий заради людини на все, тільки щоб вона повернулася до Бога і знову стала Його другом. Кожний хрест, який ми бачимо, має давати нам свідчення того, що Бог любить людину понад усе. Св. Альфонс називає цю любов шаленою.

Одного разу, коли св. Альфонс будучи єпископом взнав, що у його місті є один чоловік, який веде ганебний спосіб життя, вирішив запросити його до себе в гості. Цей зрадів, що може відвідати єпископа, бо сам, будучи митцем, думав, що св. Альфонс хоче поцікавитися його роботами. Стукає він до дверей дому святого і чекає на запрошення увійти. Св. Альфонс відкриває двері і просить проходити до кімнати. На велике здивування цей чоловік не йде, а остовпенілий стоїть на місці. Святий знову просить, а він не йде. Запитує, навіщо єпископ поставив на землю Розп’яття, а св. Альфонс до нього: «Ти до цього часу робив те саме, що ступав на розп’ятого Відкупителя. Прошу, йди, адже ж для тебе це так просто, зневажати Бога». На ці слова чоловік навернувся і почав провадити гідне християнське життя. Вогняна стріла торкнулася серця цього чоловіка. Добре було би, коли б нас до себе в гості попросив св. Альфонс. І зробив нам такий урок. Думаю, що ми б сьогодні мали багато зовсім інших людей. Людей, які б зненавиділи гріх і повернулися в обійми Небесного Отця. Відкрились на цю шалену любов і відповіли Богові взаємністю.

Можливо, у вас виникали питання: Чи міг Бог виразити, якось по-іншому цю шалену любов до людини? Чи така смерть на хресті була єдиним місцем відкуплення людства? Важко відповісти одним реченням на ці запитання, але думаю, що ми, люди, просто не змогли відповісти на це по-іншому. Адже ж це ми вчинили вбивство любові. Бог сотворив нас і хотів жити та радіти з нами. Пригадайте, як Адам і Єва ходили по раю… і розмовляли з Богом. Все було добре… тільки як здається, що аж занадто добре, то хочеться пригод; маючи все – зрікаємося всього – і знову хочемо повернути те все…що, на жаль, неможливо. Тому, щоб відкрити людям небо і втрачений рай, приходить наш Відкупитель через лоно Пречистої Діви Марії, яка і народжує нам Спасителя. І він, полюбивши нас до кінця, віддає життя. Дивлячись з хреста на нас, своїх друзів.

У м. Любліні (Польща) в одній з судових зал висів на стіні досить дивний хрест з Розп’яттям. На ньому голова Ісуса була відвернена в сторону стіни. Одного разу двоє людей, побачивши це, почали розмову: «Подивися, напевно Христові вже набрид цей світ, що навіть дивитися не хоче. Треба би щось зробити, щоб Ісус повернув голову і знову подивився на нашу землю. Так, треба щось зробити, але це має бути щось велике». А це велике, яке можемо зробити вже сьогодні – це дозволити Богові впустити ще одну вогняну стрілу до нашого серця.

Вона хоче знищити у нас все те грішне, що заважає нам стати друзями Христа. Не ставмо щит страху, щоб відбити цю стрілу. Не біймося, вона не ранить…Ця вогняна стріла, сходячи в нас, пробуджує у нас життя. Станьмо просто – і скажімо сьогодні так:

Спасителю мій, будь єдиним Володарем мого серця, посідай його повністю. Тебе одного хочу любити. Тобі одному служити. Тобі одному подобатись. Нехай інші шукають багатства цього світу. Тебе одного хочу любити. Ти є, і завжди будеш моїм скарбом в житті й у вічності. Ісусе, вповні віддаю Тобі моє серце, мою волю. Колись вони Тобі противились, але тепер присвячую їх Тобі беззастережно. Скажи мені, що маю робити, а я це зроблю. Хочу підкорятись Твоїй волі в усьому.Любове моя, гідна безконечної любові. Ти настільки мене полюбив, що помер за мене. Люблю тебе цілим серцем. В Твої руки віддаю мою душу. Прийми мене, і поможи мені любити Тебе до самої смерті. Ісусе, мій Ісусе, відтепер хочу жити тільки для Тебе, тільки Тебе одного хочу любити, хочу сповняти лиш Твою святу волю. Маріє, моя надіє, поможи мені Твоєю ласкою. Візьми мене під Твій святий покров. Амінь.

Запрошую вас до молитви і роздумів в тиші…

Дивлячись на це Розп’яття з Вогняними Стрілами.

 

День третій. Вогняна Стріла третя

Прийдіть до мене всі втомлені й обтяжені, і я облегшу вас (Мт. 11.28)

 

Слава Ісусу Христу!

Улюблені у Христі учасники реколекцій!

Мандрівка наших великопосних реколекцій продовжується. Вірю, що ці дві попередні стріли зупинилися у вашому серці і розпалили вогонь сильної любові до Ісуса Христа, нашого Відкупителя.

Перед тим, як знову відкриємо для слухання наше духовне вухо, запрошую вас до молитви, бо вона, як теплий весняний дощ, зрошує тверду землю для того, щоб нове зерно лягло легко і дало плід:

Святий і божественний Духу, зроси те, що сухе! Моя душа – це висохла земля, що не видає з себе нічого за винятком паростків і колючок гріхів. Господи, наводни її Своєю ласкою, щоб видала плід Твоєї слави. Допоможи мені бути Тобі вірним.

Маріє, моя надіє, зберігай мене завжди під своїм Покровом.

Дивлячись сьогодні знову на це Розп’яття з вогняними стрілами, не минає нашої уваги похилена голова Ісуса на хресті. Ця голова схилена в сторону, де один з воїнів копієм пробив йому бік (Ів. 19.34). Згідно з євангельською розповіддю, у той момент з пробитого боку вийшла кров і вода. Св. Альфонс замість цього використовує п’ять вогняних стріл. Очі у Христа закриті, уста також мовчать, а Його серце востаннє хоче промовити слово до нас:

«Прийдіть до мене всі втомлені й обтяжені, і я облегшу вас.» (Мт. 11.28)

Ісус кличе до нас, бідних і пригноблених грішників, щоб потішити і наповнити нас своєю любов’ю. Нас, таких бідних – зробити багатими, нас втомлених з дороги – прийняти в дім, нас засмучених і стривожених – потішити. Насправді – шалений Бог любові. Він не перестає запрошувати всіх: Прийдіть до мене всі…

Можливо, врешті настав і твій час прийти до Бога. Не бери прикладу з тих людей, які говорять: Готовий… Цілюся… Цілюся… цілюся… цілюся… цілюся…Без потреби кувати залізо, коли воно вже охолонуло. Той, хто вагається, – пропускає зелене світло, отримує удар у бампер і зупиняє рух. Завтра може і не наступити…

Життя Ісуса показує нам, що Він ніколи не зупиняється на місці… навіть тут на хресті Він відважно випускає свої вогняні стріли нам, для того, щоб дати нам силу йти до Царства Небесного, але не самим, а разом з Ним. Амур, щоб вцілити тримає лук, а Христос не тримає нічого в руках, а зі свого власного серця, сам стаючи луком, вигинається на хресті і випускає вогняні стріли любові. Бог не чекає і не вагається – Він і далі творить чуда.

Є така притча, що диявол Люцифер вирішив знищити світ. Зібрав він нараду серед свого зброду, щоб визначити план дій. Першим виступив Гнів і пообіцяв, що буде наставляти брата проти брата. Підбурить людей злитися один на одного, і таким способом вони знищать самі себе. Пристрасть також запропонувала свою програму, а саме – розбещувати розум, і перетворювати людей у тварин, забираючи у них можливість любити. Скупість сказала, що використає зброю масового знищення, а саме – непогамованими бажаннями. Ненажерливість і пияцтво будуть отруювати хворобами тіло і розум людей, і ті просто помруть. Лінивство, Ненависть і Заздрість також поклялися, що зроблять своє діло.

Але Люциферу не сподобалась жодна з цих речей. І тоді вийшов на сцену ще один підопічний і сказав: «Я буду заставляти людей стати такими, якими їх хоче бачити Бог. Я буду пояснювати їм, як це чудово бути чесним, порядним, мужнім. Я буду будь-яким способом допомагати їм у їхніх бажаннях досягти добрих цілей у житті». Люцифер жахнувся від цих слів і хотів його зупинити, але цей малий сатана продовжував: «Але я скажу людям, що немає жодної необхідності спішити. Я пораджу їм почекати, коли настануть більш сприятливі умови для здійснення цих бажань…Я їм скажу ПОЧЕКАЙТЕ СЬОГОДНІ…» Люцифер задоволено поглянув на нього і сказав: «Ти і підеш на землю, щоб знищити людство». Ім’я цього диявола – Відкладання.

Це тактика іншого друга людини – диявола – не спішити, чекати… Ти маєш час, ти молодий…постарієшся, тоді зробиш ті всі свої добрі наміри…

Божа логіка зовсім інша. Бог спасає сьогодні. Бог сьогодні хоче бути в Твоїм домі. Бог сьогодні хоче запалити Тебе вогнем своєї любові, щоби на твоїй дорозі до Нього не було відкладання, зволікання чи просто страху розпочати жити з Ним.

Хтось мудро сказав:

 

Навчайтеся, поки інші сплять;

Працюйте, поки інші байдикують;

Готуйтеся, поки інші розважаються;

Мрійте, поки інші тільки бажають.

 

До цих слів я би додав: Йдіть, поки інші чекають...

Бог насправді дуже близький до людини. І хто робить з кожним днем ці кроки до Нього, той відчуває цю близькість. Не знаю, чи може Бог ще щось зробити, щоб ми збагнули Його любов? Не хочеться ставити крапки у ділі спасіння людини…Крапку ставить тільки Бог, а кожний з нас, коли відважиться йти до Христа і йти далі з Ним, буде писати своє Євангеліє, свою добру Новину…бо кожного дня до нас сходить вогняна стріла, яка торкається нашого серця, запалює Його, і ми не просто йдемо, а біжимо, вдихаємо на повні груди Св. Духа, і з синівською любов’ю падаємо до ніжних рук Небесного Отця.

Це чарівна пригода… Її пережити може кожний… Вибір залишається за нами…Чи знову тягнути вантаж втоми, страху, різного роду гріхів, чи просто прийти до Христа сьогодні і звільнитися від тяжкого ярма, а взяти інше ярмо, ярмо чистої Божої любові.

Подякуймо Богові сьогодні за дар життя св. Альфонса. Завдяки йому і народилися ці роздуми, завдяки тому, що цей святий не боронив Божим Вогняним Стрілам входити в його серце. Сам, запалений любов’ю до Христа, дарує нам сьогодні цей вогник надії, що жити з Богом дуже цікаво. Що життя з Богом дарує нам неперевершені враження. Це не означає, що ми будемо літати в небі. Ні! Не це мав на увазі святий, – ми просто завжди будемо відчувати міцну Божу руку, яка поведе нас до Тайни Вічної Любові з палаючим серцем від Вогняних Стріл.

Св. Альфонс намалював ще інший образ розп’ятого Христа, але на ньому немає вогняних стріл. Хочеться провести певну паралель між першим і другим образом…Стріл було досить і вони досягли цілі. Під час реколекцій ми роздумували над трьома Вогняними Cтрілами, але вірю що всі 17 торкнулися і ввійшли у ваше серце. Кому замало, щоб ще розгорітися любов’ю до Ісуса – просіть… у Бога є стріл досить, важливо, щоб ми не тікали від цих пострілів, бо Бог не цілиться на нас, як на оленя, але вірить, що ми самі підійдемо до Нього, щоб стріли попали в десятку. Сьогодні прошу вас, станьте під хрестом без жодних щитів, з відкритими долонями прийміть любов у вигляді Вогняної Стріли.

 

Нехай всім учасникам наших інтернет-реколекцій Бог дарує вільне від гріхів серце, щоб на повні груди могли сказати:

Христос Воскрес!

Воістину Воскрес!